Античність як джерело для розвитку європейської культури

Серпень 30th, 20137:23 am

0


Античність як джерело для розвитку європейської культури

Якось один грецький філософ у запалі суперечки вигукнув: «Все тече, все змінюється!» Справді, рух є загальним по­ступом усієї людської історії. Початком європейської куль­тури була греко-римська старовина, що отримала своє особ­ливе наймення — античність. Це поняття з’явилося лише в XV столітті н. д., коли епоха античності вже давно закінчи­лася.

До витоків античності. Виникла і розвинулася античність на Балканському й Апеннінському півостровах. Проіснувала вона приблизно з X—IX століть до н. д. до V століття н. д.

Античній культурі передувала оригінальна й багата куль­тура островів та узбережжя Егейського моря. Саме тут, на острові Крит та півострові Пелопоннес, знаходились найваж­ливіші центри егейської культури. Тому Крит цілком виправ­дано згадується в грецьких міфах. Острів був батьківщиною Зевса. Тут, на Криті, здійснив один із своїх подвигів Геракл, приручивши дикого бика. Крит був оспіваний Гомером в «Одіссеї» та Вергілієм в «Енеїді».

На території України й донині збереглися сліди античного світу. Це стародавні міста Херсонес (у межах Севастополя) та Ольвія (недалеко від Одеси). Не забулася і грецька назва Дніпра — Борисфен. Український алфавіт, як і алфавіти інших слов’янських мов, заснований на грецькому.

Основи багатьох наук та мистецтв беруть свій початок з антич­ності. Варто поглянути хоча б на європейську літературу, щоб переконатись у цьому. Італійський поет Данте простує пеклом у супроводі римлянина Вергілія, англієць Шекснір виводить на сцену своїх трагедій Антонія та Клеопатру. Античні міфологічні та історичні постаті стають героями драматичних творів фран­цузьких драматургів Корнеля й Расіна. У трагедії німця Гете Фауст викликає з небуття Єлену та одружується з нею, об’єдную­чи таким чином античну земну красу з духовним пошуком Середньовіччя. Англійці Байрон та Шеллі.

Античність — історія та культурний спадок Давньої Греції і Давнього Риму, основа, на якій пізніше розвинулася культура європейських народів.

та Леся Українка неодноразово звертаються до постаті тира­ноборця Прометея. Античними образами, наслідуванням лег­кості лірики Анакреонта окрилена поезія росіянина Пушкіна. Над повчальними епізодами римської історії замислюється український поет і мислитель Франко. Запозичуються та за­знають творчої переробки літературні й історичні сюжети, моти­ви, образи. Герої сивої давнини допомагають митцям вирішувати проблеми сьогодення. Теми античності широко використовують­ся в музиці, живописі та архітектурі. Цілі періоди європейської культури проходять під знаком наслідування.

З античності походить і поняття література. Латиною воно означає «те, що належатиме мистецтву слова».

«Людина є мірилом речей». У чому ж сила та довговічність античної культури, у тому числі й літератури? У тому, що спо­чатку давні греки, а потім римляни спробували відповісти на запитання: Що таке людина? їхні відповіді згодом заклали підвалини європейського гуманізму.

Саме в античності було вперше усвідомлено цінність та кра­су людської особистості, віру в її безмежні творчі можливості. <<Людина є мірилом речей» — це висловлювання філософа Про- тагора якнайкраще характеризує добу античності. На храмі Аполлона зберігся напис — ще одне гасло античності: «Пізнай самого себе». Проте антична людина ще не усвідомлювала себе відокремлено від богів.

Зрозумівши свою винятковість, античні люди поставили себе в центрі світу. Таке сприйняття людиною самої себе нази­вається антропоцентризмо м1. Повага до людини і

розуміння її значущості дали змогу давнім грекам прийти до впрова­дження найбільш справедливого суспільного устрою — народовладдя (грецькою — «демократія»). Саме демократія, а також життєствер- джувальна сила і віра античної людини в себе привертали до її куль­тури увагу людей різних епох.

Іншою рисою античності є її простота і гармонійність. Простота була для греків і римлян символом рівноваги з навколишнім світом, однією з умов гармонійності.

Періодизація літератури античності. Зазвичай розглядають літературу Давньої Греції та літературу Давнього Риму.

Давньогрецька література старіша за давньоримську. Пер­ший період давньогрецької літератури називається архаїкою (від початковий). Виникла вона у давні часи, коли панувала народна творчість: обрядові та народні пісні, байки, загадки, міфологічні легенди. Художні зразки тієї доби дійшли до нас у творах давніх авторів у переказаному вигляді.

Другий період грецької античної літератури називається класичним, тому що саме в ньому було знайдено зразки краси та досконалості. Якщо ми хочемо підкреслити досконалість чого-небудь, то вживаємо слово класичний. Цей період роз­почався бурхливим розвитком ліричної поезії, драми, зокрема трагедії та комедії, історичної оповіді й філософського діалогу.

Третій період грецької античної літератури називають елліністичним. Таку назву він отримав тому, що еллінський (греки називали себе еллінами, а Грецію — Елладою) вплив по­ширювався на всі землі, завойовані Олександром Македонським. У їх складі Мала Азія, Єгипет, Вавилонія, частина Іранського нагір’я, Середня Азія. На елліністичний період припадає розквіт комедії, переосмислюються жанри епіграми, історичного оповідання, біографії, сатиричного та філософського діалогу.

Перші зразки літератури давніх римлян з’являються у III столітті до нашої доби. На той час література Греції вже досягла щонайвищого злету. Римляни були гарними учня­ми — вони багато чого запозичили у своїх вчителів греків, чим забезпечили стрімкий розквіт своєї літератури й культури в цілому. Римляни не тільки самі запозичили культуру греків, а й поширили її по всій Європі разом зі своєю мовою — лати­ною. Навіть після падіння Риму латина більш ніж тисячу років залишалася мовою багатьох європейських наук. Римляни не

просто переймали у греків ідеї, теми, сюжети, образи, а й доповню­вали і розвивали їх. Успадкувавши від греків повагу до людини, рим­ляни назвуть її «вінцем творіння».

Початковий період римської літератури також отримав назву архаїка — він залишився мало­відомим. Наступним був респуб­ліканський період. На цей час припадає розквіт комедії (Плавт), риторики (Цицерон), філософії (Лукрецій), лірики (Катулл). Останній період називається імператорським. Найяскравішими його представниками були Вергілій, Горацій та Овідій. Розуміння ними людини та її місця у світі збагатило думками й почуттями багатьох європейських письменників.

Усне слово — основа античної літератури. Особливість античної літератури полягає в тому, що вона постає з усного слова — слова промовленого. Так, наприклад, поеми Гомера вперше були записані лише через 4—5 століть після їх імо­вірного створення. Особливу увагу до слова відбиває і сама грецька мова. Вона називає слово трьома іменами: логос, епос та міф. Своєрідним підтвердженням того, що антична література й філософія існували переважно в усній формі, є спільна для всіх учнів філософа Арістотеля назва — періпатетики — «ті, хто прогулюються». Прогулюючись або розмовляючи в саду під деревами, греки і римляни творили свою літературу, фі­лософію та інші науки й мистецтва.

П’ятнадцять сторіч античності в історії світової культури дали людству незрівнянно багато. Це був час надзвичайного злету, який відобразився у прекрасних творін­нях літератури й філософії, архі­тектури й театру, скульптури та живопису. Наука своїм корінням теж сягає античності. Достатньо тільки пригадати назви фундамен­тальних наук.

Безліч ниток крізь віки й тися­чоліття тягнуться від античності в інші епохи, утворюючи дивовижне плетиво, барвистий килим євро­пейської цивілізації.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.