Аргументація в журналістиці – Частина 4

21 Березня, 20122:07 am

0


Аргументація в журналістиці – Частина 4

Аргументація в журналістиці – Частина 1
Аргументація в журналістиці – Частина 2
Аргументація в журналістиці – Частина 3

Паралельно з правовою у журналістиці широкого застосування набула морально-етична аргументація. Вона споріднена з юридичною тим, що теж ґрунтується на відповідності чи невідповідності судження реальній дійсності, відповідним, але не юридичним, тобто таким що охороняються силою закону, а нормам моралі. Мораль як відомо, – особлива форма свідомості і вид суспільних відносин один з головних способів регулювання людських відносин в суспільстві. Моральні норми ґрунтуються на ідеалах добра . справедливості. На відміну від права, виконання, дотримання норм моралі є лише формою духовного впливу, тобто суспільних оцінок, схвалення чи осуду. В основі моралі завжди лежать загальнолюдські цінності. На першому плані тут норми релігійної, для нас насамперед християнської моралі.

Людська мораль не повинна піддаватись кон’юнктурним політичним деформаціям. Намагання більшовиків, передусім В.Леніна відкинути загальнолюдські моральні принципи, визнавати моральним все те, що служить будівництву міфічного комуністичного суспільства призвели до трагічних наслідків і сьогодні з усією рішучістю відкинуті самим життям. Наскільки химерними виявились скороспілі, кон’юнктурні мудрування у моральній сфері, може служити так званий моральний кодекс будівника комунізму, від якого, крім анекдотів, здасться, нічого не залишилося.

Духовне відродження, про яке так багато пишуть і говорять журналісти, потребує оновлення і вдосконалення всієї системи ціннісно-нормативної аргументації. Приклад у цьому випадку показує релігійна публіцистика. Непересічними зразками морально-етичної аргументації відзначаються твори Євгена Сверстюка, Мирослава Мариновича, Павла Загребельного, Валерія Шевчука та інших відомих письменників.

Що стосується поточної журналістської практики, то оцінити її однозначно не можна. З одного боку, велика кількість публікацій, у яких говориться про високі моральні цінності, про гідність і достоїнство людини, наводяться щедрі цитування Святого Письма. З іншого боку, замість переконливих морально-етичних аргументів маємо, як і колись, читання моралі, відірвані від життя повчання. Вражає низька ефективність впливу журналістики на стан суспільної моралі. Якщо брати сучасне телебачення, то воно впливає на неї скоріше негативно, ніж позитивно.

А втім, маємо Конституцію, яка захищає людські права, честь і гідність людини. Зацитувавши задекларовані в Основному законі держави відомі слова: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”, згаданий тільки що Павло Загребельний слушно пише: “Я б прийняв Конституцію тільки за те, що в ній є ця стаття. Нарешті, нарешті! Може для домашнього вжитку нова Конституція не дуже й знадобиться, може, в ній виявиться багато чого непридатного для практичного застосування, може, криво тлумачитиметься знахабнілими чиновниками, як це діється повсюди. Та зате з цією Конституцією ми вже не раби німі ні вдома, ні перед усім світом. Ми, український народ, маємо свою честь і свою гідність, про що урочисто заявляємо”.

Морально-нормативні аргументи тісно пов’язані з правовими. Можна говорити про кілька різновидів ціннісно-нормативних аргументів. В основі одних лежать ідейно-політичні цінності (загальнолюдські потреби, почуття патріотизму, національної гідності, яка так важко пробуджуться в загнаних у казарму рабів), другі беруть за основу моральні принципи і вимоги (чесність, любов до ближнього, принциповість, терпимість до інших думок тощо), треті – дотримання правових норм (конституційні права та обов’язки, про які йшлося вище, охорона довкілля і т.д.).

Та, як уже зазначалося, у процесі публічної аргументації понятійні, раціональні аргументи, хочемо ми цього чи не хочемо! поєднуються з емоційно-образними засобами впливу на свідомість і переконання аудиторії. Розглянемо для прикладу полемічну статтю Івана Шпиталя “Чого ми хочемо від євреїв і не євреїв, опубліковану у кількох номерах газети “Вечірній Київ”. У ній автор загалом слушно виступає проти тих громадян України, яка зневажливо, по-хамськи ставляться до корінного населення держави, її символів і святинь. Справді, болюча для будь-якого свідомого громадянина тема. Адже важко знайти країну, депутатів вищого законадавчого органу якої красувались би із значкамщи чужої країни, ігнорували її мову і культуру, безкарно обпльовували її святині. Автор наводить у статті цілу низку понятійне логічних аргументів, посилається на відповідні історичні події щ документи, факти сучасного життя. З публіцистом теж можна сперечатись, наводити певні контраргументи, уточнювати окремі| факти, епізоди тощо. Але, читаючи статтю, ми не можемо не пройнятися тими почуттями, емоціями, якими супроводжується процес арґументації. Насамперед це безпосередні емоційні оцінки. Вони відчуваються уже з перших рядків твору. “Хам (у ярмулці він, із цапиною борідкою, а чи з подобою вусів козацьких – не мають значення його зовнішні прикмети) щодень Божий, даруйте, читачу, паскудиться на землі, з якої живе, глумиться над гідністю нації, яка дала назву державі, над її символами, над святинями народу, який у тисячоліттях виборював своє право жити на цій землі так, як він, народ, того хоче, а йому, хамові, виявляється, не можна навіть перечити! Бо, бачите, хам, впущений одного разу в українську хату просто, щоб погрітися чи переночувати, облюбував її затишок, поступово чи й одразу прижився у теплі-добрі, поступово чи й одразу набув громадянства – тепер він також “коренной”.

Зрозуміло, досить сильні почуття образи, гніву проти приниження національного достоїнства знаходить і відповідні мовностилістичні засоби вираження. Це відповідний відбір лексики, це своєрідна публіцистична персоніфікація відповідної політичної сили у збірному образі, це відповідні епітети, а також риторичні фігури тощо.

Аналіз багатющого полемічного літературного досвіду дає підстави зробити висновки про досить сильний емоційний струмінь, наявний у більшості полемічних творів. Бажання вплинути на аудиторію, переконати її у правильності власних поглядів та Ідей спонукає публіциста так чи інакше виражати свою емоційність. Вона втілюється у відповідному тексті. Цьому служить насамперед відповідна система словесних образів, а також образних деталей, лаконічно окреслених образів-персонажів, соціальних типів, публіцистичних портретів, образів-символів та алегорій і т.д.

Використовуються у полеміці, як і загалом у публіцистиці, художні образи літератури і фольклору, насамперед іронічні і саркастичні, які відповідним чином трансформуються, спрощуються, підпорядковуються логічній структурі полемічного твору.

Якими б не були органічними й необхідними засоби емоційного впливу в процесі аргументації, вдаватися до них треба дуже обережно. Вони можуть сприяти ліпшому, виразнішому формуванню певної істини, а можуть робити невиразною, незрозумілою, спотворювати її, служити засобом маніпулювання, відвернення аудиторії від істинного шляху мислення. Все залежить від позиції, совісті автора.

Сьогодні, особливо сьогодні, треба також зважати на толерантність, пристойність вислову. Етичні вимоги до журналістики, журналістської фрази постійно зростають. Навіть кращі зразки емоційного впливу у процесі аргументації, до яких вдавались класики, не можуть бути еталонними у наші дні. Як уже зазначалось, необережно вжите слово, грубий епітет можуть викликати не тільки моральний осуд, але й відповідне покарання.

Отже можна зробити висновок про те, що в основі аргументації лежить логіка доказу і лише над нею можуть надбудовуватися емоційно-образні засоби переконування. Хоч історія знає випадки нераціонального, нечесного, антигуманного впливу на людську свідомість та підсвідомість з метою злочинного маніпулювання поведінкою натовпу.

Логічне, переконливе мислення є природною частиною журналістських здібностей. Наука може лише сприяти їх формуванню. Щоб писати і говорити переконливо, мало засвоїти закони логіки, правила аргументації та спростування, для цього потрібно досконало знати предмет розмови, глибоко розуміти суспільні процеси.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.