Архетип безсмертя у світовій літературі

Вересень 29th, 20112:07 pm

0


Архетип безсмертя у світовій літературі

Архетип безсмертя у світовій літературі

У світовій літературі існує безліч мотивів, які суттєво характеризують соціокультурні процеси епохи. Якщо проаналізувати мотиви, які народилися та існують у будь-якому суспільстві, то базуючись на цьому аналізі, можна дати характеристику і цьому суспільству. А саме: чи дійсно суспільство йде прогресивним шляхом, або навпаки, тут панує хаос і регрес. Багато літературних мотивів стали традиційними для загальнокультурної свідомості. Наприклад, мотиви робінзонади, двоїстості, тіні, договору людини з дияволом, безсмертя та багато інших.

У світовій літературі мотив безсмертя розглядався з різних позицій: міфологічних, філософських, соціальних, легендарних, біологічних, фантастичних та ін. Літературні версії мотиву, який нас цікавить, мають складну систему мотивувань, яка складається з багатьох аспектів, котрі визначають трансформацію архетипу безсмертя у різні культурно-історичні епохи.

Архетип безсмертя має глибокі корені, які беруть початок у міфологічному контексті. Згадаємо, наприклад, шумерський епос про острів Дільмун, який «був населений племенем безсмертних. Зовнішнім виглядом нагадували вони людей, але володіли вічним життям. Вони не знали, що таке хвороби і старість» [2, с.98]. У древні часи безсмертя розглядали як подарунок Бога. Безсмертя існувало поряд з такими поняттями, як здоров’я, молодість, щастя, вічна любов та ін. Але пізніше йде переосмислення літературного мотиву, а саме: констатується недосяжність безсмертя для звичайної людини.

Якісну трансформацію мотиву можна спостерігати у літературі XX ст. Було висунуто декілька версій безсмертя: трактат О.М. Радіщєва «Про людину, про її смертність і безсмертя», роман Д. Свіфта «Подорож Гуллівера», п’єса К. Чапека «Засіб Макропулоса», драма Р. Мерля «Новий Сізіф», В. Жуковський «Агасфер. Мандрівний Жид», О. Стороженко «Марко Проклятий» та    ін. У кожному з цих творів саме й можна спостерігати еволюцію мотиву безсмертя.

Найбільш яскравий образ у цьому аспекті – образ Агасфера. Саме від нього і походить комплекс стійких характеристик «аі асферівського комплексу». Поетична сповідь Агасфера – це жахлива картина буття вигнанця, його самотності і туги за зв’язком з людським світом.

Виникає питання, в чому основні причини, які ведуть до утворення у людини, яка володіє безсмертям емоційно-психологічних антиномій. Чому людина, маючи такий великий подарунок, так страшенно страждає?

Безсмертна людина «йде своєю дорогою в майбутнє без кінця» 11, с. 109]. Вона не має повноцінного людського життя, вона має лише минуле, а теперішнє і майбутнє для неї це єдине ціле. Такою людиною володіє страх пережити своїх коханих, дітей, родичів.

Одноманітне існування безсмертної людини зумовлено безкінечними повторами однакових життєвих ситуацій, станів, почуттів. Така людина не має новизни, вона вже нічого не чекає від життя, нічого не прагне, тобто життя стає для неї нецікавим. Уже все було, а щось іншого, що буде штовхати життєвий корабель уперед, уже не буде.

Фізичне безсмертя зовсім нерівнозначне духовному. Тому в багатьох літературних творах світу історія безсмертної людини подається як історія духовного вмирання особистості. Стан «безсмертя» стає станом «без життя». Звідси виникає такий висновок, що будь-яке вічне життя – це егоїстичне життя. Безсмертна людина знаходиться у «паралельному» світі, який стоїть на місті, який є страшенно одноманітним. Безсмертя – це «могучая монотонность бесконечно повторяющейся жизни» [1, с.111].

Наталія Бицко
Науковий керівник – проф. Нямцу А.Є.

Використана література:
1. А.Е. Нямцу Легендарно-мифологические структуры в славянских и западноевропейских литературах: Учебное пособие. – Черновцы: Рута, 2001.-208 с.
2. А.С. Нямцу Традиція у слов’янських та західноєвропейських літературах (проблеми теорії). – Чернівці: Рута, 2001. – 152 с.