Французький політолог Арон Раймон

Березень 18th, 20125:52 am

0


Французький політолог Арон Раймон

Арон Раймон (1905-1983) -французький політолог, соціолог і публіцист. Один із найбільш видатних представників соціологічної думки XX століття. Значну кількість праць учений присвятив з’ясуванню фундаментальних проблем соціології, аналізу ролі релігії та політики в житті суспільства, прогнозів розвитку майбутнього прогнозів розвитку майбутнього суспільства. Є одним з авторів теорії постіндустріального суспільств.

Народився Р.Арон 14 березня 1905 р. у містечку Рамбервіллер у Франції. 1924 р. він почав навчання у Вищій педагогічній школі, де знайомиться, зокрема, з Ж.-П. Сартром і П.Нізаном. Величезний вплив справили на юнака професори філософії М. Аллен і Л. Брюнсвік.

Після закінчення Вищої педагогічної школи майбутній науковець відправляється до Німеччини. У 1930 p. Р. Арон читає лекції в Кельнському університеті, потім, з 1931 по 1933 р., викладає в Берліні. Повернувшись із Німеччини, у 1933-1934 pp. викладає в університеті Гавра, змінивши на посаді викладача Ж. П. Сартра. З 1934 по 1939 р. він працює в Парижі секретарем Центру громадської документації Вищої педагогічної школи, в 1938 р. захищає дві дисертації: „Вступ до філософії історії” та „Критична філософія історії”.

На початку другої світової війни Р. Арон приєднується до руху опору, йому доручають очолити редакцію газети „Вільна Франція”. Під час окупації Франції нацистами жив у Лондоні і брав участь у редагуванні журналу „Франс Лібр”.

Після звільнення країни Р. Арон повернувся до Франції, де тривалий час поєднував викладацьку і наукову роботу з кар’єрою політичного оглядача в різних періодичних виданнях: „Комба” (1945-1946), „Фігаро” (1947-1977), „Експрес” (1977-1983). У 1978 р. він разом зі своїми однодумцями створив журнал „Коммантер” і став його головним редактором. Цс видання було своєрідною лабораторією, де аналізувалися громадські та політичні процеси. У ньому ж публікувалися статті з філософських проблем, із питань міжнародних відносин, порушувалися також соціальні теми, питання літератури й мистецтва.

У 1955 р. учений очолив кафедру соціології в Сорбонні. З цього часу він плідно займається дослідницькою роботою як соціолог. Великий внесок Р. Арона до інституціоналізації соціології у Франції. Так, у 1958 р. завдяки зусиллям Раймона Арона (професора, доктора соціології та мецената) у ряді університетів Франції були відкриті історико-філологічні факультети та факультети суспільних наук, побачив світ журнал „Європейські архіви з соціології” (Les archives europeennes de sociologie). У 1959 p. під керівництвом P. Арона розпочав свою діяльність Центр європейської соціології (Le centre dе sociologie еuropeenne), що присвятив свою роботу фундаментальним науковим дослідженням.

З 1962 p. Р. Арон – віце-президент Всесвітньої соціологічної асоціації. У 1963 р. його обрали членом Академії моральних і політичних наук. Р. Арон входив до складу Економічної і соціальної ради Четвертої і П’ятої республік. Був почесним доктором Гарвардського, Колумбійського, Оксфордського, Базельського, Брюссельського та Єрусалимського університетів, почесним членом американської Академії мистецтв і наук.

Соціологічні погляди вченого значною мірою відображені в його книзі „Етапи розвитку соціологічної думки”. Основне завдання цієї книги автор вбачав не тільки в зіставленні поглядів найбільших соціальних мислителів, починаючи від Арістотеля і закінчуючи М. Вебером, а й, перш за все, у відповідях на фундаментальні питання соціологічного знання, як-от з якої дати починається соціологія, які автори гідні вважатися родоначальниками або засновниками соціології, яке визначення соціології прийняти?

Із метою спрощення дослідницького пошуку Р. Арон приймає дефініцію соціології, яку хоч і визнає нестрогою, але не вважає й довільною. Згідно з його тлумаченням, „соціологія є дослідженням, що претендує на науковий підхід до соціального як такого або на елементарному рівні міжособистісних відносин, або на макрорівні великих сукупностей, класів, націй, цивілізацій, або глобальних суспільств”.

Одна з особливостей творчості Р. Арона – гостра критика філософії марксизму, межі можливостей якої він відзначив ще в 1935 році. Після 1945 року Р. Арон критикував пануючі у той час трактування марксизму: догматичне, що використовувалося швидше в політичних, ніж у наукових цілях; екзистенціалістське прочитання марксизму Ж. П. Сартром та його суперечності (1972); нарешті, марксизм Л. Альтюссера, не менш односторонній і далекий від творчості К. Маркса. Ряд творів Р. Арона. зокрема „Від одного святого сімейства до іншого”, містить дотепну критику претензій західних „неомарксистів” (Ж. П. Сартра, Г. Маркузе, Л. Альтюссера) на відкриття „автентичного Маркса” і творчого розвитку його вчення стосовно сучасної епохи. У всьому цьому Р. Арон бачив (при всій значущості, яку мав марксизм) додатковий доказ історичної довільності тієї чи іншої філософської позиції і важливості політичних міфів. У цьому сенсі марксизм був, на його думку, складовою частиною „опіуму інтелектуалів”.

1955 року вчений видає гучну книгу „Опіум для інтелігенції”, основні ідеї якої знайшли своє відображення практично в усіх наступних його працях. Так Р. Арон намагався протидіяти впливу марксизму на західну громадськість: „К. Маркс називав релігію опіумом для народу. Церква, хоче вона того чи ні, зміцнює сталу несправедливість. Вона допомагає людям переносити або забувати їх негаразди, замість того, щоб позбавляти їх. Перебуваючи під владою релігійних ідей, віруючий стає байдужим до існуючого суспільного порядку”.

Французький політолог Арон Раймон – Частина 2