Автономізація вищої педагогічної школи (1875 – 1916 рр.)

Січень 29th, 201310:22 am

0


Автономізація вищої педагогічної школи (1875 – 1916 рр.)

З середини 70-х років ХІХ ст. виникають перші самостійні, не залежні від класичних університетів вищі педагогічні навчальні заклади. 1875 р. відбулося відкриття Ніжинського історико-філологічного інституту кн. О. Безбородька. Інститут було створено на базі Ніжинської гімназії вищих наук (дата відкрит­тя навчального закладу – 1805 чи 1820 рр. – по-різному визначається в науко­вих виданнях), яка проіснувала до 1832 р. (перший директор – В. Кукольник (природознавець, правник), другий – І. Орлай (історик, літератор), залишивши по собі плеяду видатних викладачів і геніальних випускників – О. Афанасьєв (Чужбинський), М. Гербель, Л. Глібов, М. Гоголь, Є. Гребінка, В. Забіла, О. Лазаревський, П. Рєдькін, В. Твардовський та ін.

Термін навчання в гімназії становив 9 років. Повний курс поділявся на 3 три­річчя (нижчий, середній і вищий рівні навчання). У період перших двох триріч учні поділялися на 6 розрядів: принципісти, граматисти, синтаксисти, ритори, піїти, естети. При цьому кожна наступна група формувалася з кращих учнів по­передньої. По закінченні шостої групи передбачалося формування нового, ви­щого за своєю сутністю об’єднання учнів, де вивчення філософії та поглиблене знання мов поєднувалося з науково-творчим пошуком. До основних навчальних предметів належали: Закон Божий, словесність стародавніх мов, російська сло­весність, філософія, право, математика, природознавча історія і технологія з хімі­єю, політична історія, державне господарство, фінанси, історія римського права, російське цивільне і кримінальне право, судочинство та історія права. Вивчалися також малювання, танці, співи, фехтування. Програма гімназії передбачала високий рівень мовної підготовки (латина, французька, німецька, російська мови). У останньому триріччі навчання продовжувалося на двох факультетах – філо­софському та юридичному. Існують різні точки зору щодо дати припинення ді­яльності гімназії. Офіційною вважається 1832 р., коли було затверджено Статут нового закладу освіти – фізико-математичного ліцею. З перетворенням у 1840 р. в юридичний ліцей статус вищої школи був ним утрачений.

Інститут проектувався як закритий навчаль­ний заклад із гуртожитком і повним пансіоном. Навчання тривало чотири роки. Першим директором Ніжинського історико-філологічного інституту став про­фесор М. Лавровський, колишній завідувач кафедри педагогіки Xарківського університету. Він викладав педагогіку і дидактику на ІІ-IV курсах. Традиційно на той час під поняттям «педагогіка» розумілася теорія виховання, дидактика розглядалась як самостійна навчальна дисципліна.

На 1917 р. теоретичний компонент професійно-педагогічної підготовки був презентований курсами педагогіки, дидактики, історії педагогіки, психології. Цей блок періодично доповнювався новими дисциплінами, зокрема, «Моральним вихованням», «Психологією пізнання», «Гімназійною педагогікою з коротким нарисом педагогічних напрямів від епохи Відродження до нового часу» тощо. Опанування теорії педагогіки завершувалася педагогічною практикою на IV курсі. Педагогічні спостереження і практика проходили в інститутській гімназії. Особистий внесок у розробку педагогічної підготовки, викладання курсів теорії та історії педагогіки здійснили такі відомі вчені М. Лавровський, М. Скворцов, М. Грот, П. Тихомиров, О. Музиченко.

На початку 60-х рр. XX ст. уперше допуск на навчання в університети отримали жінки. Це зумовило своєрідність розвитку вищої жіночої освіти, прагнення надати їй університетського рівня. У 1878 р. з ініціативи професо­рів Університету св. Володимира в Києві відкрилися перші Вищі жіночі курси. На чолі курсів перебувала рада професорів. Життєдіяльність приватного на­вчального закладу регламентувалась Положенням про Вищі жіночі курси в м. Києві (1878). За Положенням вони мали два відділення: історико-філологічне і фізико-математичне з дворічним терміном навчання, який згодом збільшився до трьох і чотирьох років. Вступ до навчального закладу дозволявся після за­кінчення повного курсу гімназії. В 1907 р. у системі курсів було відкрито ще два відділення – юридичне і медичне. Останнє вже 1908 р. виокремилося в самостій­ний медичний інститут. Викладачами були переважно професори Київського університету: С. Гогоцький (педагогіка і психологія), В. Антонович (російська історія), М. Ващенко-Захарченко (геометрія і алгебра), В. Іконніков (російська історіографія), О. Шкляревський (гігієна), М. Шіллер (фізика), М. Лучицький (загальна історія), П. Алексєєв (хімія).

На 1917 р. курси мали чотири відділення: історико-філологічне, фізико-математичне, юридичне і економіко-комерційне. Київські вищі жіночі курси стали першим вищим педагогічним навчальним закладом в Україні, який го­тував жінок-учителів для середніх шкіл, а згодом почав реалізовувати ідею створення жіночого університету (проект Статуту курсів 1910 р. дістав назву «Статут жіночого університету св. Ольги»).

Під впливом революційних подій, з 1905 – 1910 рр. у Російській імперії ма­сово відкриваються вищі жіночі навчальні заклади, третина яких була розта­шована в Україні. Найвагоміші з них – Київські (поновили діяльність 1906 р.), Одеські та Харківські вищі жіночі курси.

До інституту зараховувалися осо­би від 16 до 40 років, які закінчили не менше шести класів гімназії або інших навчальних закладів, що за своєю програмою прирівнювались до гімназійно­го курсу. Особлива увага в педінституті приділялась психолого-педагогічній підготовці. При педагогічному інституті функціонували річні платні курси для підготовки досвідчених нянь, так звана «Школа нянь».

Педагогічна підготовка в Інституті відрізнялась оригінальністю, глибиною авторських підходів у викладанні педагогічних дисциплін, характеризувалася багатопредметністю. Сутність її полягала в єдності педагогічної теорії і прак­тики. Цьому сприяло, насамперед, навчально-виховне об’єднання (прообраз навчально-виховного комплексу), до якого ввійшли дитячий садок, початкова школа, дитячий притулок, педагогічна амбулаторія тощо. У цих навчально-допоміжних установах відбувалась практична підготовка майбутніх педагогів. Фребелівський інститут виступав педагогічним центром об’єднання і коорди­нував діяльність усіх його структурних компонентів.

Загалом у розвитку вищої педагогічної освіти України другої половини XIX -початку XX ст. спостерігалися дві основні тенденції, які проявились у відкритті двох типів навчальних закладів. Підвищення ролі класичних гімназій, закінчення яких давало право на вступ до університету, зумовило необхідність цілеспрямова­ної підготовки вчителів класичних, російської мови, історії, географії. Власне, це стало поштовхом до відкриття Ніжинського історико-філологічного інституту кн. О. Безбородька (1875). Прогресивно-демократична тенденція початку 60-х років ХІХ ст. щодо розвитку вищої жіночої освіти знайшла відображення у заснуванні зусиллями професорсько-викладацького складу Університету св. Володимира перших в Україні – Київських вищих жіночих курсів (1878), які стали предтечею жіночого університету, а згодом – Одеських, Xарківських вищих жіночих курсів та Фребелівського педагогічного інституту (1907).