Болонський процес

Лютий 1st, 20135:18 am

0


Болонський процес

Нині світова система вищої освіти зазнає суттєвих змін у всіх її компонен­тах і характеристиках, від місії, завдань, форм реалізації до безпосередньо зміс­ту і мети навчання. Для європейських країн, крім системних змін, пов’язаних з процесами глобалізації, найважливішим чинником реформування є започаткування Болонського процесу (БП).

Деякі освітяни і науковці України вважають, що змінювати існуючу систему освіти не потрібно, а нововведення, які пов’язані з БП, взагалі нашкодять укра­їнській освіті, оскільки, на їхню думку, вони здійснюються лише заради влас­них інтересів Європи. Така теза є надуманою, хоча необхідно враховувати, що освіта, за своєю природою, – система консервативна, але вона тісно пов’язана із суспільними вимогами і потребами, що наразі динамічно змінюються. В умовах глобалізації на неї впливають різноманітні підходи до організації освіти, напра­цьовані світовим співтовариством.

Замкненість систем освіти країн соціалістичного табору в умовах його про­тиборства із західним світом мала як позитивні, так і негативні чинники її роз­витку. Тож освіта і культура нині мають розвиватися не революційним шляхом, який руйнує здобутки, а еволюційним, що зберігає надбання кожної країни і до­повнює їх, враховуючи той чи інший аспекти сучасного розуміння завдань і па­радигм розвитку системи.

Тож БП не є уніфікацією систем освіти країн Європи, він дає можливість виокремити кращі надбання кожної країни, збагатити їх та створити принципи і підходи до встановлення прозорої і зрозумілої схеми порівняння кінцевих ре­зультатів навчання, надати рівний доступ до вищої освіти.

Ще однією з причин появи БП є втрата європейською вищою школою по­пулярності порівняно з американсько-канадійскою системою, що спричинило свого часу відтік іноземних студентів, зокрема арабських країн, із популярних колись університетів Європи до американських університетів. На думку бага­тьох експертів, причина полягає у гнучкості системи навчальних програм уні­верситетів США. Вони пропонують різні програми за термінами (у тому числі короткочасні професійні, які дають можливість випускнику за короткий термін отримати кваліфікацію та престижне робоче місце), рівнем професійності чи академічності, вартістю навчання, вимогами до раніше здобутого рівня освіти.

Серед класичних програм університетської освіти найбільшої популярністю користуються програми підготовки магістрів у їх дипломному чи післядипломному (наприклад, МВА) варіантах. Набувають популярності і навчальні про­грами, які дають змогу переривати навчання або суміщувати його з роботою.

В Україні також вводяться програми такого типу: крім МВА, це програма підготовки магістра прикладної економіки на базі будь-якого бакалаврату, про­грама підготовки журналіста – на базі будь-якого бакалаврату або програма другої вищої освіти, актуарна математика тощо.

Для глибшого розуміння того, що відбувається з освітою України, варто проаналізувати зміни на різних історичних етапах.

Наведемо стислий коментар щодо стану та розвитку вищої освіти в період УРСР, української вищої освіти до БП, у період підготовки до приєднання до БП та в період виконання Україною своїх зобов’язань як країни – учасниці. Про нововведення цієї системи та новітні розробки часто можна прочитати на сайті новости Украины и мира (інфо: ukrday.com).

Недоліки та здобутки системи вищої освіти Української РСР

В УРСР у 1989 р. нараховувалося 147 ВНЗ. Прийом студентів на перший курс становив 160 тис. осіб, освіту здобували за бюджетні кошти. Це приблизно 22% випускників, що здобули повну загальну середню освіту.

Соціальні умови для отримання освіти: стипендія – 45-56 крб, плата за гур­тожиток – 14-20 крб. на рік, нормальний обід у студентській їдальні – 0,8-1,2 крб. Зарплата викладачів: старший викладач – 180-240 крб, доцент – 320 крб, про­фесор – 450 крб, завідувач кафедри: доцент – 360 крб, професор – 550 крб, пер­винна зарплата асистента, інженера складала приблизно 160 крб.

До здобутків можна віднести:

– вищу порівняно із сьогоденням мотивацію до навчання;

– можливість проходження практики безпосередньо на виробництві та на­укових установах;

– наявність відомих наукових шкіл, елітних вищих навчальних закладів для навчання найбільш талановитої молоді за специфічними поглибленими програ­мами, щоправда, переважно у Москві, Ленінграді (МДУ, МІМВ, МФТІ, МВТУ ім. Баумана тощо);

– вплив на студентське життя комсомольської та партійної організацій, що підтримувало дисципліну, організовувало відпочинок та трудовий семестр, тоб­то існувала непогана система самоуправління.

– трудовий семестр давав можливість студентам побувати в найвіддале-ніших куточках СРСР та за кордоном, ознайомитися з місцевими традиціями, природою, набути навичок з певних професій, роботи в колективі у непростих умовах, і головне – заробити від 500 до 1000 крб за літо;

– наявність реального розподілу на роботу по закінченні навчання, тобто випускники мали гарантоване робоче місце;

– молоді спеціалісти протягом 3-х років мали право безкоштовно отримува­ти житло і не могли бути звільнені.

До проблем можна віднести:

велику заідеологізованість навчальних програм, нерідко неправомірні ви­моги до поведінки;

– жорсткі навчальні плани стримували ініціативу сильних студентів, об­межували вибір навчальних курсів та одночасного навчання на 2-х спеціальнос­тях або прослуховування вибіркових курсів на іншому факультеті;

– велика кількість спеціальностей, серед яких багато вузькопрофільних, що утруднювало вибір роботи за фахом. За отриманим фахом працювало приблиз­но 35% випускників;

– обрану студентом на першому курсі спеціальність було важко змінити, хоча за 5 років навчання у студента могли з’явитися зовсім інші інтереси та пропозиції щодо працевлаштування, інколи обрана професія втрачала актуальність. Щоб по­слабити цю проблему, було введено попередній розподіл на 4-му курсі і відповідно корегувався зміст навчального плану 5-го курсу – під потреби майбутнього робочо­го місця. На жаль, експеримент виявився невдалим, бо не всі підприємства чи уста­нови могли чекати на випускників ще рік, та й місць розподілу не всім вистачало.

Окрім цього, на 5-му курсі багато студентів одружувалися і попередній розподіл їх уже не влаштовував. Так само важко було студенту перевестися до іншого закладу, бо виставлялася велика академічна різниця, щоб її ліквідувати протягом літа, та й вакантних місць практично не було: за відрахування студентів докоряли ректору -адже це невиконання плану випуску. На жаль, ця практика існує й досі;

– наявність у вищих навчальних закладів перших відділів, на які поклада­лося завдання берегти державні секрети, але студенти вважали, що ці відділи відслідковували також їхню поведінку та виявляли «політично неблагонадійних», але така практика була притаманна багатьом державам.

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.