Бушанський скельний рельєф – Частина 1

Перш за все слід сказати, що наскельні рельєфи взагалі не можна зарахувати до характерних для Європи пам’яток. З крупних творів такого роду відомі лише два: знаменитий «Мадарський вершник» в Болгарії, що зазвичай датується VIII століттям, і Бушанський рельєф. Деякі дослідники знаходять зв’язок останнього з Болгарією, посилаючись на мініатюру в болгарському Псалтирі XIV ст., де зображений майже той же сюжет, що і на скелі в Буші: він ілюструє рядки псалма «Як лань прагне до водних потоків, так прагне душа моя до тебе, Боже».

Інтерес дослідників не могли не викликати написи на стінах розколини. Професор В. Б. Антонович, який вперше описав, обмірив і сфотографував Бушанський рельєф, записав зі слів місцевих жителів легенду про те, що в 1820-х роках тут ховався від народного гніву жорстокий поміщик Ромуальд Остойя Овсяний; та саме тут, в розколині, він був знайдений повішеним. Ймовірно, саме Ромуальдом Овсяним або за його розпорядженням були зроблені написи на польській мові з датою «1824» і вирізаний вензель «RO». Але що означає загадковий напис «Пам’ять 1524 року дня З червня»? Яку подію, що відбулася рівно за триста років до цього, знадобилося відзначати в 1824 г.? Яким чином таємничий рельєф пов’язаний з датою 3 червня 1524 року? Нарешті, що за текст супроводжував зображення на скелі? Чи не в цих чотирьох рядках знаходиться розгадка таємниці?

Оригінал напису до наших днів не дійшов — вивітрився повністю, але, вивчаючи пам’ятку, Антонович сфотографував напис, і завдяки цьому вчені можуть сьогодні спробувати розгадати її сенс.
Напевне, вона була зроблена одночасно з самою рельєфною композицією — на це вказує безліч ознак. Деякі дослідники читають напис як « Азм єсьм Міробог жрець Ольгів» і на цій підставі роблять висновок про язичницький характер рельєфу. Проте подібне трактування ніяк не пов’язане з іншими особливостями пам’ятки і викликає безліч питань. «Язичницьке» коріння Бушанського рельєфу взагалі проглядаються дуже погано і всі запевнення в зворотному пов’язані, швидше, зі спробами видати бажане за дійсне.

Р. В. Забашта, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклоризму і етнології НАН Україгій, абсолютно справедливо вважає, що у випадку з Бушанським рельєфом археологія безсила і не можна безпосередньо пов’язувати наскельне зображення з археологічними знахідками, виявленими поблизу. Датувати рельєф в Буші можна лише шляхом вивчення його іконографії. Тим часом, це зображення не має ніяких аналогій, що відносяться до дохристиянських часів. А ось в християнському мистецтві такі аналогії є. Найближча з них — образ Св. Онуфрія, висічений на скелі поблизу села Касперівці (опублікований В.М. Щербаковським у 1926 р.).

Цікавим є й інше: з часу відкриття В. Б. Антоновичем в 1883 р. рельєф сильно вивітрився. Швидке вивітрювання пам’ятки в 1880— 1990-х рр. говорить про те, що рельєф просто не міг би зберегтися з дохристиянських часів: за тисячу, а тим більше за дві тисячі років він просто був би знищений природними процесами. Тому немає ніяких сумнівів в тому, що створений він порівняно недавно—в ХVІ-ХVII ст. Цю думку розділяє і відомий археолог А. А. Формозов.

Цікава версія В. В. Березяка, який реконструює висічений на скелі напис так: «У містечку Антополі 1524 року 3 червня залишилася одна Бася». Цей напис, на думку Березяка, зроблений на польській мові і пов’язаний з історією села Буші і сусіднього містечка Антополя, стертого з лиця землі 3 червня 1524 р. татарським набігом.

Рельєф, вибитий на скелі, напевне був пов’язаний з порятунком жінки на ім’я Бася. Притулком для неї стала ця сама розколина в скелях, і після трагічних подій 3 червня 1524 р. або на її замовлення, або за замовленням місцевих жителів на згадку про загиблих антопольців був вибитий рельєф, символіка якого частково пов’язана з символікою хрестів на старовинних подільських кладовищах. Дерево на Бушанському рельєфі — це Древо життя. Безлисте, воно символізує зворотній бік буття — смерть. На його сухій гілці сидить півень, який символізує душі загиблих мешканців Антополя. Зображення півня часто було пов’язано з ритуалом жертвопринесення. Людина, що стоїть навколішки, застигла в скорботній молитві, і олень за його спиною символізують схід сонця, зародження нового дня і продовження життя.

Можливо в кінці XVI ст. в розколині оселився один з мешканців Буші (перша згадка про Бушу в письмових джерелах відноситься до 1589 р.). Ймовірно, ця людина була священнослужителем. Він також залишив свої «автографи» на стінах скельного притулку. Один напис вирізано при вході в келію, де він жив, а другий — в самій келії, над вирубаною з каменя лежанкою. Обидва написи виконані латинськими буквами: КАІ. Н. PEYUNIAN. Цікаво, що палеографія цих написів і тієї, що супроводжувала рельєф, — різна. Це означає, що священнослужитель цей, швидше за все, не мав ніякого відношення до створення рельєфу, хоча, напевне, саме він пристосував розколину для життя, перекрив її крівлею (у західній і східній стінах збереглися довгі похилі пази для закладення крівлі), вирубав довгу кам’яну лежанку і ніші в стінах. У 1987 р. археологи виявили над розколиною фундаменти будівлі ХVІ-ХVІІ ст., орієнтованої по сторонах світу: можливо це була церква або каплиця, пов’язана з пам’ятним рельєфом і історією порятунку останньої мешканки Антополя. У 1654 р. під час облоги Буші військами С. Чарнецького були спалені і церква, і перекриття «печери». Сліди цієї пожежі також знайдені археологами. Втім, як свідчить напис на стіні розколини, жителі Буші ще в 1824 р. зберігали пам’ять про трагедію 3 червня 1524 року.

Звичайно, цю версію не можна визнавати повністю доведеною, Бушанський рельєф продовжує зберігати свої таємниці. Але, як би там не було, він був і залишається рідкісною, незвичайною пам’яткою української історії. А ще — хвилюючою загадкою, яка так і не була розгадана до кінця.