Бушанський скельний рельєф
У 2000 р. статус Державного історико-культурного заповідника був наданий комплексу пам’яток історії, мистецтва і архітектури, розташованому в селі Буша Ямпільського району Вінницької області. Місце це стародавнє. Вчені виявили в околицях залишки пам’яток трипільського, скіфського, черняхівського періодів, слов’янських поселень ХІ-ХІІ ст., у самій Буші збереглися підземні ходи і кам’яна башта замку, що існував тут в ХVІ-ХVІІ ст.
У другій половині XVI ст. цими землями володів канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541-1605 рр.), а пізніше — його син Томаш (1594-1638 рр.). За Яна Замойського тут, на високому мисі, утвореному течією річок Мурафа і Вушанка, почалося будівництво кам’яного замку з шістьма баштами. З Бушанським замком пов’язаний один з яскравих епізодів національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. У листопаді 1654 р. до його стін підійшло 10-тисячне польське військо на чолі з коронним обозним С. Чарнецьким. Нечисленний гарнізон фортеці бився до останнього подиху, на зміну полеглим чоловікам на стіни вставали жінки і діти. Коли в одній з вилазок загинув керівник оборони козацький сотник Зависний, командування прийняла його вдова Мар’яна. Шляхетське військо все ж таки увірвалося у фортецю, проте козаки наполегливо продовжували битися за кожен будинок. Декілька городян на чолі з Мар’яною Зависною сховалися в пороховому погрібі і, не бажаючи здаватися в полон, підпалили його. Могутній вибух розкидав не тільки тіла останніх захисників Буші, але і безліч ворогів. Ці героїчні і трагічні події надихнули Михайла Старицького на створення драми «Оборона Буші».
Пам’яткою тих далеких днів нині служить складена з місцевого вапняку чотирикутна башта з склепінчастим підвалом — єдиний залишок Бушанської фортеці, що дійшов до наших днів. У подальші століття вона була перебудована в церковну дзвіницю. Але найбільш яскравою і таємничою пам’яткою Буші є, звичайно ж, знаменитий скельний рельєф — єдиний подібного роду на території України. Він знаходиться недалеко від села, на правому березі річки Вушанки. Рельєф був відкритий і вперше описаний професором Київського університету В. Б. Антоновичем у 1883 p., і з тих пір навколо цієї дивовижної пам’ятки не вщухають суперечки.
У деяких сучасних публікаціях йде мова про «скельний язичницький храм», проте слід відразу обмовитися: ніяких підстав вважати це місце храмом немає (зрозуміло, що сучасним прихильникам язичества вірити в це не заборониш). Біля рельєфу і в його околицях поки не знайдено яких-небудь слідів виконання релігійних культів. Так само не можна категорично стверджувати, що бушанська пам’ятка відноситься до дохристиянських часів — фактична дата його створення невідома.
Безліч найбільших дослідників займалися загадкою Бушанського рельєфу, їх думки відрізняються рідкісним різноголоссям. Б. А. Рибаков і Г. К. Вагнер датували пам’ятку I—III ст. н. е., І. С. Винокур — II-V ст., Н. М. Кондаків, К. Мірошник і В. Даніленко — ІХ-Х ст., Н. Врангель — ХІ-ХІІ ст., А. А. Формозов і Р. В. Забашта — першою чвертю XVI ст. А. А. Спіцин вважав його просто «середньовічним». Так само немає серед учених єдності в питанні про сенс і витоки зображення, про художні традиції, що вплинули на його створення.
Що ж являє собою ця унікальна пам’ятка?
За густими хащами, які приховують скелі річки Вушанки, що простягнулися над заплавою, розташована вузька — від 0,7 до 2,2 м — розколина утворена монолітом кручі і кам’яними блоками, що відкололися від нього. Поверхні скель, звернені до розколини, були колись і кимось (коли і ким?) підтесані. Таким чином утворилася схована від сторонніх поглядів маленька «зала» просто неба. Її довжина складає 10 м, висота — 1,4 м. На східній стіні розколини висічена дивна, виконана у високому рельєфі композиція загальним розміром 2,9 х 1,7 м. Зліва направо зображено голе дерево без листя, на одній з гілок якого сидить півень; перед деревом — фігура в профіль уклінної людини з молитовно складеними руками; далі — олень, що стоїть на якомусь узвишші. Всі три фігури обернені в один бік. У центрі, між гілками дерева і рогами оленя, вирізана прямокутна рамка. У ній розташовувався вже ледве помітний в кінці XIX ст. текст в чотири рядки, що пояснював сюжет зображення.
На протилежній стіні розколини, яка є значно вищою, на рівні людського зросту вирізаний напис на польській мові: «Ця печера відкрита Ромуальдом Остоєю Овсяним року 1824». Раніше над нею читався вензель з букв «RO». Ще один польський напис висічений на північній стіні: «Пам’ять 1524 року дня 3 червня». Над ним розміщене «всевидюще око», нижче — монограма Ісуса Христа. Судячи по характеру шрифту, цей напис був виконаний одночасно з першим.
Це те, що об’єктивно знаходиться в таємничій розколині над річкою Вушанкою. Далі починається царина здогадок, гіпотез, припущень…
0