Чеське питання на Паризькій мирній конференції

24 Травня, 20113:12 pm

0


Чеське питання на Паризькій мирній конференції

На початку жовтня 1918 р. Чехословацька національна рада у Парижі проголосила незалежність Чехословаччини. Відразу ж постала проблема визначення кордонів цієї країни, землі якої раніше входили до складу Австро-Угорської імперії.
Чеський народ, як багаточисельна етнічна група, погоджувалися з тим, що на території Богемії, Сілезії та Моравії знаходилася значна кількість німецького населення, яка, за статистичними даними, складала приблизно 3,5 млн., тобто 34,9% усього населення на 6,25 млн. чехів(62,5%)[1, с.141]. Клопотання стосовно розподілу території були винесені у меморандумі, складеному міністерством закордонних справ для британської делегації на конференції.
Щодо Богемії, то тут німецького населення налічувалося значно менше(на 800 тис), ніж за даними австрійської статистики (2,5 млн.)[1,с. 141].
У Сілезії на відміну від Богемії, було менше чехів, ніж нім-ців(44%) та поляків(32%)[1, с. 142]. Та незважаючи на це, чехи, все ж таки претендували на цю країну з посилання на залізничну мережу (Моравія – Словаччина, що проходить через Тешин), хоча поляки Тешина були налаштовані проти передачі його чехам, та з економічного міркування. Адже тут знаходилися Кервінські вугільні копальні, яких Чехії так не вистачало, а у Польщі знаходилися його великі запаси. Все це було виправдано за виключенням надання права чехам на східну(польську) частину.
Словаччина також намагалася отримати лінію Дунаю(це у тому випадку, якщо б не було “коридору”, який би з’єднував цю країну з Югославією) від Презбурга до Вайцена, звідси до Міш-кольця та на південь від Шатораля – Угеля до румунського кордону. Це пояснювалося як з географічного міркування, так і з економічного (залізниця Мішкольц – Кременці та Мішкольц -Комарно).
Югославія намагалася з’єднати лінію від Презбурга до Сен-тюхарда на її кордоні протяжністю 200 км, при цьому утворюючи так званий “коридор”, хоча його населення (700 тис. осіб) складало 5/7 із німців та мадяр(угорців)[1, с. 141 ]. Це мотивувалося стратегічною, політичною та економічною необхідністю, що і забезпечило б Чехословаччині вільний вихід до Адрі-атичного моря. Це не було виправдано і не здійснено на практиці. Чехословаки запевняли, що інтернаціоналізація Ельби, Дунаю та Вісли мали б важливе значення для економічного існування їх держави. Вони також хотіли мати владу над лініями: Париж -Прага – Варшава, Прага – Трієст, Презбург – Фіуме, Прага -Львів – Москва[ 2, с.215].
Таким чином, чеське питання на Паризькій мирній конференції посідало одне з найважливіших місць у влаштуванні повоєнних кордонів у Центральній та Східній Європі.

Аліна Черна
Науковий керівник – асист. Лупу л Т.Я.

Використана література:
1. Ллойд Дж. Правда о мирных договорах. – М., 1957. – 556с.
2. Никольсон Г. Как делался мир в 1919 г. – М., 1945. – 298 с.