Державне радіо було, є і мусить бути

Квітень 28th, 20122:19 pm

0


Державне радіо було, є і мусить бути

Тоді, коли з’явилося і почало бурхливими темпами розвиватися телебачення, побутувала думка, що воно згодом замінить, витіснить інші засоби масової інформації, в першу чергу — радіо. Реалії життя переконливо спростували це твердження. Обидві гілки електронних мас-медіа довели абсолютну життєздатність, кожна з них зайняла свою нішу в суспільстві, своє місце в житті людини, ні в якому разі не заважаючи одна одній. Радіо так само активно розвивалося, постійно вдосконалюючись, розширюючи свої функціональні можливості, охоплюючи все більшу кіль-кість слухачів. І як результат — нині Національна радіокомпанія України веде внутрішнє мовлення на трьох каналах протягом майже 63 годин щодоби і має серед усіх засобів масової інформації найбільшу аудиторію. Українське радіо — потужний державотворчий орган, який виконує обов’язки просвітителя, одного з найактивніших організаторів духовного життя народу.

Можна з усією впевненістю говорити про те, що жодна комерційна станція не зможе робити те, що робить НРКУ, і за будь-яких обставин не стане в такому великому обсязі забезпечувати інформаційне, громадсько-політичне та художнє мовлення. Адже комерційні станції не мають для цього відповідної бази. Джерела інформації, особливо внутрішньої, з яких черпає матеріали Українське радіо, надзвичайно потужні. Це розгалужена кореспондентська мережа, творчі колективи обласних телерадіокомпаній, авторський актив, що складався впродовж багатьох років — учені, письменники, митці, представники різних галузей інтелектуальної праці.

Наявність великих і малих студій звукозапису дозволяє створювати найскладніші за формою програми, записувати літературно-драматичні твори, оперні спектаклі, симфонічні концерти, програми популярної музики, тощо. Нарешті, солідна фондова фонотека, яка налічує понад 110 тисяч унікальних записів — усе це дає змогу стверджувати, що немає і не може бути сьогодні в Українського радіо конкурента, який міг би забезпечити такий масив мовлення.

Тому цілком зрозуміло, наскільки важливо, щоб вся система радіомовлення працювала без збоїв, щоб у кожній оселі мали можливість слухати Українське радіо. Втім, саме тут з’являються проблеми. І перша з них — фінансова. Як відомо, радіопрограми НРКУ розповсюджуються за допомогою радіопередавачів — в ефір і через єдину проводову трансляційну мережу, що охоплює всю територію країни. Остання забезпечує прийом передач Українського радіо і в містах, і в селах, робить радіо доступним і для заможних людей, і для найбідніших верств населення, оскільки плата за користування динаміком, підключеним до системи проводового мовлення, майже символічна— 50 копійок на місяць. Ці гроші одержує “Укртелеком” — структурний підрозділ Міністерства зв’язку, що забезпечує функціонування названої мережі.

Виникає парадоксальна ситуація. Слухачі платять не за те, що до їх будинків підведено проводи, а за радіопрограми, які задовольняють їх духовні запити, тобто, практично платять за інтелектуальну продукцію, яку виготовляє Національна радіокомпанія України, а гроші одержує “Укртелеком”.

Серед певної категорії зв’язківців почали з’являтися думки, що це, мовляв, несучасна технологія донесення радіопрограм до слухача, що ця система взагалі —спадок тоталітарного режиму. А радіопрограми треба розповсюджувати лише за допомогою ефірних передавачів…

А чому ж тоді кабельне телебачення вважається прогресивним і розвивається неабиякими темпами? Чому в Америці почали розвивати проводове радіомовлення, використовуючи для цього телефонні кабелі і передають по них багато програм? Тут варто зауважити, що саме у такий спосіб частина американців українського походження слухають передачі нашої першої програми. До речі, не так давно в надрах Міністерства зв’язку існувало конструкторське бюро, яке розробило техніку і відповідну технологію для шестиканального радіомовлення по телефонних кабелях То чому ж найзручніший і найнадійніший спосіб передачі програм треба вважати несучасним?

Свою думку щодо цього питання однозначно висловили слухачі, коли в минулому році у своєму виступі по радіо президент Національної радіокомпанії України Володимир Резніков розповів про тривожну ситуацію з проводовим мовленням. Протягом кількох днів не змовкали телефони, на адресу радіокомпанії надійшли сотні литів. У всіх, без винятку, зверненнях — обурення і конкретна вимога: цей спосіб доставки радіопрограм треба зберегти. Для основної маси людей радіоточка — єдине вікно у широкий світ, єдине джерело інформації про події в Україні і за її межами, єдина можливість прилучитися до надбань мистецтва, культури, літератури… У цих же листах і телефонних дзвінках пропонувалися виходи із складного становища, в якому опинилося проводове мовлення. Найреальніший звичайно, — це підвищення абонентної плати. Навіть якщо ця сума виросте у два-три рази, то більшість громадян зможе її сплачувати. А за рахунок цих коштів можна було б поліпшити фінансове становище Національної радіокомпанії.

І. БЕТЬКОВ,
директор дирекції випуску
та інформаційно-аналітичного забезпечення
Національної радіокомпанії України