Дистанційна вища освіта

Листопад 27th, 20122:14 pm

0


Дистанційна вища освіта

Сучасна система вищої освіти зазнає ціннісних та інноваційних змін, що в умовах інформаційного суспільства необхідно зумовлює використання сучас­них інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, зокрема розвиток та по­ширення дистанційної освіти.

Поняття відкрита освіта і дистанційна освіта є порівняно новими в сфері вищої освіти, оскільки утвердилися в останні 15-20 років. Педагогічна доктри­на відкритої освіти надає студентам можливість вибору:

– навчального середовища та медіапідтримки – друкованих, електронних, теле-, аудіо- або відеоматеріалів;

– місця навчання – вдома, на робочому місці, у навчальному закладі;

– темпу навчання – з визначеним темпом або індивідуальним;

– механізмів підтримки – допомога викладачів (тьюторів), аудіо-, відео-, інтернет-конференції або електронне навчання, що базується на комп’ютерних технологіях;

– початку та завершення навчання.

Існує чимало підходів до визначення дистанційної освіти, але всі вони пе­редбачають спільні її риси:

– здійснення навчального процесу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій в умовах віддаленості студента та викладача в часі й просторі;

– використання специфічних навчальних програм, методичних матеріалів і програмного забезпечення, значної кількості технічних засобів (комп’ютерних, аудіо та відеопристроїв, мереж);

– синхронну або асинхронну комунікацію, що уможливлює постійну вза­ємодію студентів і викладачів;

– індивідуалізацію навчання – навчання відбувається за визначеною сту­дентом індивідуальною траєкторією та зручною для нього швидкістю засвоєння матеріалу, що сприяє особистісно орієнтованому формату навчання.

Європейська комісія визначає дистанційне (електронне) навчання (англ. distance e-learning) як «використання нових технологій мультимедіа й Інтернет для підвищення якості навчання за рахунок поліпшення доступу до ресурсів і сервісів, а також віддаленого обміну знаннями й спільною роботою». Тобто, під дистанційним (електронним) навчанням мається на увазі навчальний про­цес, в якому використовуються інтерактивні електронні засоби доставки інфор­мації, включаючи компакт-диски, мережі, спеціалізовані комп’ютерні програми, Інтернет-технології, електронні бібліотеки, сховища та бази даних, а також проведення спільних досліджень і проектів у віртуальному просторі. В Європі за підтримки Європейської комісії створено і з 2008 р. відкрито найсучасні­шу електронну бібліотеку – Європейську цифрову бібліотеку (англ. European Digital Library network «Europeana», EDLnet), яка дає доступ до цифрових копій книг, газет, журналів, фільмів, фотографій, аудіозаписів, картин, творів мистецтва, архівних документів, карт, манускриптів з найвидатніших колекцій, сховищ і фондів. Через багатомовний Інтернет-портал бібліотека зв’язує відвід­увачів з двома мільйонами «цифрових скарбів», які надали понад 90 учасників цієї унікальної мережі – наукові, освітні установи, архіви, бібліотеки, музеї, з подальшим збільшенням кількості «експонатів» до шести мільйонів у 2010 р.

У процесі дистанційного навчання інтерактивне спілкування студента з ви­кладачем відбувається у двох режимах:

1) синхронному (англ. on-line) у формі дискусії, семінару, конференції, інших форм інтерактивного навчання шляхом проведення чатів (англ chat), – обмінів інформацією через комп’ютерну мережу в режимі реального часу Інтернет- або відеоконференцій, через скайп (англ. skype) – голосову комунікацію тощо;

2) асинхронному (англ. off-line) у формі електронної переписки (англ. e-mail), шляхом обміну файлами, проведення форумів (англ. forum), через вікі (англ. wiki) – загальнодоступну дошку повідомлень на базі Інтернету – комуні­каційний інструмент, що дає змогу вільно й оперативно обмінюватися інфор­мацією та вести колективну роботу (публікувати і редагувати сторінки) через Інтернет.

Очними елементами дистанційної освіти можуть залишатися екзаменацій­ні сесії (іспити, заліки) і захист дипломних проектів, дисертаційних досліджень, а також лабораторні сесії для окремих навчальних програм.

Спеціальні комп’ютерні програми і системи можуть проекзаменувати, вия­вити помилки, надати необхідні рекомендації, забезпечити практичну підготовку у віртуальних лабораторіях, тренажерах тощо, відкрити доступ до електронних бібліотек, баз даних, швидко знайти (зокрема, за голосовими командами) по­трібну цитату, параграф або главу книги тощо, зрештою структуровано зберегти всю накопичену протягом навчання інформацію в особистому віртуальному на­вчальному просторі.

Лекції дистанційної освіти демонструються в режимі реального часу через Інтернет-мережу, супутниковий зв’язок або записуються на CD-, DVD-диски тощо. Використання новітніх інформаційних технологій (гіпертексту, муль­тимедіа, ГІС-технологій, віртуальних лабораторій) робить лекції виразними і наочними. Для створення лекцій, ігрових ситуацій використовуються також можливості кінематографу: режисуру, сценарій, артистів тощо.

У традиційній освіті лабораторні роботи вимагають спеціального облад­нання, макетів, імітаторів, тренажерів, хімічних реактивів тощо. Можливості дистанційної освіти можуть суттєво спростити задачу проведення лаборатор­ного практикуму за рахунок використання мультимедіа технологій, імітацій­ного моделювання тощо. Віртуальна реальність з «інтуїтивним» інтерфейсом, окулярами-дисплеєм, звуковим модулятором, програмними засобами розпізна­вання зображень дає змогу продемонструвати студентам явища, які в пересіч­них умовах показати дуже складно або взагалі неможливо.

Інноваційність дистанційної форми навчання викликала необхідність ви­користання нових для освітньої сфери фахівців, задіяних у дистанційному на­вчальному процесі, а саме: тьютор, організатор і адміністратор дистанційного навчання.

Тьютор (англ. tutor) викладач (наставник) дистанційної форми навчання, що надає навчально-методичну та практичну підтримку, консультації студен­там з відповідної навчальної дисципліни з метою більш глибокої індивідуаліза­ції навчального процесу.

Організатор дистанційного навчання – працівник, який забезпечує орга­нізацію навчального процесу (розклад, взаємодія зі слухачами і викладачами тощо) з використанням інформаційних технологій.

Адміністратор дистанційного навчання – працівник, який адмініструє спе­ціальне програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюється управління дистанційним навчальним процесом.

Типовий комплекс навчально-методичних матеріалів дистанційного курсу включає:

– методичні матеріали для викладачів і слухачів;

– електронний навчальний посібник;

– електронну бібліотеку, зокрема ділові ігри, ситуаційні вправи, фільми тощо як на електронних носіях (CD, DVD), так і в програмному середовищі.

При розробленні дистанційних електронних курсів реалізується два види структуризації матеріалу: вертикальна та горизонтальна. Результатом струк-туризації є виділення основних понять; встановлення зв’язків між ним та форму­вання ієрархічної структури; відображення вищезазначених зв’язків і структури за допомогою схем, таблиць, графіків, діаграм, рисунків, ілюстрацій тощо.

Вертикальна структуризація відбувається на етапі технічної реалізації дис­танційного курсу шляхом побудови гіперпосилань, тобто створення програм­ним шляхом переходу на відповідні рівні інформації за критеріями деталізації та рівня важливості (вторинності) інформації, і дає змогу забезпечити індивідуалізацію та диференціацію вивчення навчального матеріалу залежно від потреб і можливостей студента.

Горизонтальна структуризація дає можливість покращити процес сприй­няття інформації одного вертикального рівня:

– матеріал диференціюється відповідно до певних видів інформації (визна­чення, цікаві факти, приклади тощо);

– візуалізація горизонтально структурованого матеріалу через обрання для кожного виду інформації відповідної ілюстрації (малюнок, символ тощо) та стилю представлення (форма, колір, шрифт тощо).

Системи управління навчальним процесом. Системна методологія дистан­ційного (електронного) навчання будується на принципах програмних оболо­нок, що являють собою комп’ютерну систему зі своєю внутрішньою структурою й зв’язками. В оболонці змінюється тільки інформаційна частина – змістовне наповнення й організаційна інформація. Таке програмне забезпечення назива­ють системами дистанційного навчання або освіти (СДН, СДО), більш точна назва – системи управління навчанням (англ. Learning Management System, LMS). Розвиваються також програми створення персональних навчальних се­редовищ (англ. Personal Learning Environments, PLE) типу weblogs (індивіду­альні інтернет-сторінки), wikis, що саморегулюються на відміну від традиційних систем управління навчанням.

Важливою складовою дистанційного навчання є система комп’ютерного тестування, що дає можливість одночасного проведення тестування на бага­тьох комп’ютерах за допомогою локальної інформаційної мережі або через гло­бальну Інтернет-мережу.

Упровадження інтегрованих комп’ютерних тестових систем, де питання і завдання створюються викладачами-розробниками різних освітніх установ, дає можливість ефективно оцінювати досягнення студентів завдяки викорис­танню метаданих (теми розділів, частини курсу, що відповідають тесту, значи­мість або складність питання, припустимий час, число спроб тощо) для вибору питання, виставлення балів, більш гнучкого варіювання питанням: те саме пи­тання може бути представлене у різних формах (наприклад, відкритий тип або множинний вибір) або за допомогою різних інтерфейсів (наприклад, набором «іконок» або списком вибору). Все це забезпечує більш високий рівень індиві­дуалізації комп’ютерного тестування.

Доцільність нетрадиційного комп’ютерного адаптивного тестування (англ. Computer Adaptive Testing, CAT) випливає з необхідності раціоналізації тради­ційного тестування. Після появи комп’ютерів основою методики адаптивного тестування стало використання способів регулювання складності й числа пропо­нованих завдань, залежно від відповіді студента. В англомовній літературі ефек­тивне тестування за принципом адаптації завдань для випробуваного називають викроєним тестуванням (англ. – tailored testing). Природно, цей алгоритм вимагає попереднього випробування всіх завдань, визначення їхнього ступеня складності, а також створення банку тестових завдань і спеціальної комп’ютерної програми.

Важливою складовою сучасних комп’ютерних систем тестування є функ­ція індивідуального зворотного зв’язку, куди входить: повідомлення про те, що відповідь правильна, неправильна або частково правильна; що невірно в непра­вильній і частково неправильній відповіді; видача правильної відповіді. Таким чином, забезпечується мотиваційний зворотний зв’язок для студента, а також видається інформація для продовження навчання.

Сучасні світові тенденції розвитку дистанційної (електронної) освіти:

– інтеграція інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний і до­слідницький процеси, що дає доступ до наукових і навчальних матеріалів, електронних баз даних і бібліотек, консультаційних і навчальних інтернет-конференцій, форумів, лабораторій незалежно від часу і місця перебування;

– поглиблення співпраці університетів у сфері розробки змісту навчання та досліджень, навчальних компонентів (лекції, кейс-стаді, ділових ігор, тестових завдань тощо) у дистанційній освіті;

– розвиток комп’ютерних програм та пошукових систем, що забезпечують розпізнавання зображень, реагують на голосові команди, зокрема створення віртуальних лабораторій, тренажерів, імітаторів тощо;

– розроблення пристроїв та програм, що забезпечують зберігання всієї ін­формації, яку людина отримує протягом життя, з метою оптимізації засвоєння великих обсягів інформації;

– забезпечення якості освіти шляхом використання комплексу електрон­них засобів (зокрема, тестових систем, побудованих на принципах адаптивнос-ті) для оцінювання досягнень студента;

– поширення змішаної форми навчання, тобто традиційні форми навчання комбінуються з дистанційною;

– постійне збільшення пропозиції безплатних дистанційних навчальних курсів у відкритому доступі на інтернет-порталах університетів;

– проведення щорічного моніторингу інформаційно-комунікаційних ре­сурсів вищих навчальних закладів світу (близько 5000), що пропонують освітні програми за дистанційною формою навчання.

Висновки:

1. Дистанційна форма навчання є інноваційною формою підготовки, що ре­алізується в умовах просторової віддаленості і асихронності дій слухача та ви­кладача, безпосередньо за місцем проживання (перебування) студента на основі використання сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

2. Дистанційна форма навчання запроваджується з метою:

– розширення доступу до освітньо-професійних програм;

– індивідуалізації процесу навчання з урахуванням професійних потреб та індивідуальних особливостей студентів.

3. Контроль якості засвоєння навчальної програми студентами забезпечу­ється системою контрольних заходів, що реалізуються в очному та дистанційно­му режимах за допомогою комп’ютерних тестових систем, зокрема адаптивного тестування.

4. Інформаційно-технологічний супровід дистанційного навчання включає систему програмного, апаратного і технічного забезпечення.

5. Кадровий супровід дистанційного навчання включає кадрове забезпечен­ня організаційно-управлінської діяльності, створення дистанційних навчальних дисциплін і реалізації навчального процесу.