До питання Берлінської кризи 1958-1961 pp.

7 Травня, 201110:41 am

0


До питання Берлінської кризи 1958-1961 pp.

До питання Берлінської кризи 1958-1961 pp.

На сучасному етапі Німеччина є країною, що все впевненіше стає “першою серед рівних”. Проте у ФРН існує ряд болючих проблем. Зокрема, складний процес адаптації східних німців до соціально- економічних умов і способу мислення співвітчизників із західної частини об’єднаної німецької держави, складний шлях трансформації економіки Східної Німеччини. Цілком зрозуміло, що це є прямим наслідком подій, які мали місце на німецьких землях із завершенням Другої світової війни. У цьому сенсі належить розглядати і загострення в черговий раз німецького питання, що увійшло в історію під назвою Берлінська криза.

 

У перші повоєнні роки ще робилися певні спроби врегулювання німецького питання, однак з другої половини 50-х років воно перейшло у фазу стагнації. Водночас ця проблема продовжувала залишатися найгострішою у стосунках в системі “Схід – Захід”. Найболючішим місцем у той час був Західний Берлін, який існував у межах НДР. Згідно рішень Потсдамської конференції, Берліном керували чотири держави (Великобританія, США, Франція, СРСР). Врешті-решт, Східний Берлін став столицею НДР, а Західний – “вітриною ринкового процвітання” у соціалістичному оточенні. Для радянського керівництва, за висловом М.Хрущова, він був просто “наривом”, який необхідно було ліквідувати. Через нього відбувався відтік Працездатної частини населення НДР.

 

27 жовтня 1958 року В.Ульбріхт, керівник СЄПН, в одній із заяв висловив міркування про необхідність об’єднання Берліну і перетворення його в столицю комуністичної Німеччини. Адже західні держави порушили Потсдамську угоду, переозброївши Федеративну Німеччину, а тому, констатував він, не мають права залишатись у Берліні. Радянська нота від 27 листопада уточнила позицію Москви: СРСР допускав, щоб Західний Берлін став політично незалежним утворенням, яке перебувало б під контролем ООН. Водночас М.Хрущов попередив, що “на випадок невирішення у Шестимісячний термін питання про створення вільного міста Західного Берліну, контроль над комунікаціями між ним і ФРН повністю перейде до уряду НДР” [2, с. 651].

 

Напруженість ситуації призвела до того, що західні держави не могли допустити підписання сепаратного миру між СРСР та НДР, адже тоді вони будуть змушені узгоджувати свій доступ до Берліну з НДР (а це означатиме її визнання). Крім того не хотіли застосовувати силу, розуміючи, що у цьому випадку Радянський Союз надасть військову допомогу НДР. СРСР, і сам не бажаючи війни, поступово відмовився від шестимісячного терміну і взяв участь у Женевській нараді, що відбулася у травні-серпні 1959 року. її головне завдання полягало у підготовці прийняття рішень з приводу підписання німецького мирного договору і нормалізації на його основі положення у Західному Берліні. Але домовленостей не вдалося досягнути.

 

Відповідь соціалістичного світу на непоступливість Заходу була несподіваною. 13 серпня 1961 року східні берлінці прокинулися і виявили, що вони у “в’язниці”, – за ніч було споруджено Берлінську стіну. Вона слугувала, насамперед, шлагбаумом еміграції громадян НДР, яка підривала східнонімецьку економіку, і, власне, не являлась захистом від “агресії із Заходу”.
Керівництво НДР підняло питання про закриття кордону із Західним Берліном ще 28-29 березня 1961 року на засіданні Політичного консультативного комітету держав-учасниць Варшавського Договору. І хоча тоді ця ідея була відхилена, але вже на зустрічі генеральних секретарів компартій соціалістичних країн, що відбулася у Москві 3-5 серпня 1961 року, НДР одержала необхідну їй згоду союзників. Для НДР Берлінський мур став фактично початком кінця. “Банкрутство комуністичного режиму, – пише Кіссінджер, – було продемонстровано всьому світові” [1, с.444]

Інга Дем’янчук
Науковий керівник – доц. Жалоба І.В.

Використана література:
1. І.Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки 1945- 2000 pp. – К., 2000. – 476с.
2. История внешней политики СРСР. 1945-1980. – М., 1981. – 757с.