Дослідження відкритих поселень Галицької Землі Х-ХШ ст.

Червень 27th, 20118:05 am

0


Дослідження відкритих поселень Галицької Землі Х-ХШ ст.

Неукріплені, відкриті поселення поряд з городищами, містами і могильниками цікаві тим, що містять матеріал і цінні дані для вивчення виробничих сил ранньофеодального суспільства, історії, культури Давньої Русі. Однак, складаючи найчисельнішу групу археологічних пам’яток, де проживала основна маса давньоруського населення, вони водночас є найменш вивченою категорією [1, с.142].
Останнім часом пожвавився інтерес до вивчення давньоруського села [3, с.5], однак велика кількість питань ще залишається невирішеною. Так, зокрема, за писемними джерелами, майже неможливо простежити розвиток землеробства й скотарства, як основи господарства русичів. Соціальні відносини на селі, особливості общини та сім’ї, питання матеріальної культури й побуту населення, і, нарешті, становлення феодальних відносин вивчається на основі побіжних писемних джерел із залученням археологічних матеріалів.
Одним з основних є питання, що стосується археологічних ознак селищ. Відповісти на них можливо лише за умови суцільного обстеження територій, всебічного вивчення поселенських структур, їх систематизації, хронології та просторово-планіграфічного розташування. Дослідження відкритих поселень ускладнюється відсутністю достатньо чітких ознак на поверхні грунту. У зв’язку з цим неукріплені поселення виявляють на основі підйомного археологічного матеріалу, під час земляних робіт, розмиву берегів тощо. Іноді визначити наявність селища можна за допомогою вивчення рельєфу місцевості та виявлення заглиблень більш менш правильної форми, які утворилися в результаті повільного заповнення грунтом котлованів стародавніх жител [2, с.16].
Для досліджувальної території характерний вододільний тип розміщення селищ, більшість з яких розташовані вздовж річок та їх, допливів. Причому велика кількість поселень розміщена в урочищах по обидва береги річки. Часто зустрічаються селища, розташовані на перших надлугових терасах, менше на перших надзаплавних терасах, рідше на мисах та на схилах між допливами. Водночас у пригірських районах, де умови для землеробства відсутні, і де можна було займатися скотарством і промислами селища зустрічаються рідко [2, с. 17] і переважно відносяться до VIII – X ст.
Що ж стосується селищ-супутників городищ, до яких відносяться неукріплені поселення, які хронологічно збігаються із городищами, то їх розташування на місцевості було прив’язане до останніх. Такі поселення могли розташовуватися далеко від води і основним заняттям їх, мешканців, очевидно, було скотарство, промисли та ремісниче виробництво, яке обслуговувало потреби населення городища.
До найважливіших ознак відкритих поселень, які належить розглянути в першу чергу, відносяться розміри селищ, характер їх забудови та орієнтації жител, характеристика кераміки, наявних виробів із заліза та кольорових металів. Певну роль при характеристиці розмірів сільських поселень можуть відігравати й могильники. Однак варто мати на увазі, що могильники могли бути кладовищами не одного селища а навіть сільської общини, яка могла об’єднувати декілька сіл. Тому могильники відображають розміри сільських поселень лише опосередковано і не завжди можуть бути залучені для характеристики селищ [4, с.17].

Ольга Манігда
Науковий керівник – доц. Возний І.П.

Використана література:
1. Возний   І.П.   Історія   досліджень  та  типологія   давньоруських відкритих поселень // ПССІ АЕ, 2001. – Т. 2. – С. 142-149.;
2. Михайлина Л.П.  Населення  Верхнього  Припруття VIII-X  ст. Чернівці: Рута, 1997. – 144 с;
3. Седов В.В. Сельские поселения центральных районов Смоленской земли. – М.: Изд-во АН СССР, I960. – 158 с;
4. Південноруське  село  ІХ-ХІІІ  ст.  (нові  пам’ятки  матеріальної культури. К.: ІЗМН, 1997. – 180 с.