Ефіопська література ХІХ ст.

31 Жовтня, 20123:54 pm

0


Ефіопська література ХІХ ст.

ХІХ ст. для Ефіопської держава починалося похмуро. В 1800 р. був скинутий цар Такла Гіоргіс, що фактично був маріонеткою в руках могутніх воєначальників (мав прізвисько «Кінець держави»). Феодали ворогували, царі не мали авторитету і влади. Гондар залишався найбільшим містом з багатьма церквами і монастирями, але втратив значення політичного центру назавжди. Церкву також замучили суперечки, і вона була на межі розколу. Все це відбилось на ефіопській літературі, що в середині ХІХ ст. все ще була середньовічною: писалась на мертвій церковній мові геез; тісно пов’язана з інтересами царської влади та церкви.

Тому перша половина ХІХ ст вважається найбезпліднішим періодом в історії ефіопської літератури: історіографія царів занепала; агіографічна (житійна) література також занепала, позаяк церква не припиняла христологічних суперечок; переклади східних пам’яток на тлі суперечок припинились.

Отже, література переживала глибоку кризу. Але: саме через цю кризову ситуацію цей період в історії літератури є цікавим: – країна розпадається; міжусобиці, грабунки, взаємне винищення; народ знедолений, у відчаї. Все це змусило звертатись до власної історії. Єдиний власний ефіопський жанр – історіографія, яка наближена в цей час до публіцистики (раніше в ефіопській літературі такого жанру не було).

Після занепаду царської влади щезла і посада придворного історіографа, а також знакли і писці. Лише одна провінція бул апозбавлена жорстоких наслідків міжусобиць – Шоа, позаяк була відділена від центральних областей войовничим племенем оромо. Там міцно утвердилась місцева династія, що забезпечувала політичну стабільність. На початку ХІХ ст. володар Сахле Саласе (1813-1847) проголосив себе царем Шоа і став поступово розширювати свої володіння. Ці шоанські претензії на гондарський престол вплинули на подальший розвиток ефіопської літератури. Справа в тому, що ще в XVIII ст. в ефіопській літературі з’явився жанр так званих «коротких хронік», які давали стисле і компілятивне викладення всесвітньої історії «від Адама» в дусі християнських середньовічних поглядів. Назви: «Історія царів», «Родовід царів», «Книга історії».

«Історія царів», 104 сторінки, містить 5 розділів: 1 – історія патріархів, 2 – історія царів іудейських, 3 – історія царів самарійських, 4 – історія царів римських (візантійських), 5 – історія царів ефіопських.
П’ятий розділ займає 89 сторінок. В ньому – вся ефіопська історія, що дається в контексті історії «всесвітньої».

Така увага приділялась історіографії тому, що претензії Шоанських владик на царський престол потребували історичного обгрунтування, і це в той час, коли в Гондарі Шоа сприймали як найглухішу провінцію. Щоб підвести історичну базу, потрібно було переосмислити і переписати всю історію Ефіопії.

Історики Шоа за це взялися:

– Тенденційно редагували всю історіографічну спадщину;
– Вставляли в хроніки свої легенди і передання, які не мали стосунку до описуваних подій.

Ці твори закономірно розглядались як стилістичні варіанти гондарських «коротких хронік». Проте різниця, звичайно, полягала не лише в стилістиці. В самому підборі цих вставок багато цікавого: вони перш за все несуть ідеологічне навантаження: древніх царів величають; царів з XVI ст. – компрометують: царя Лебна Денгель називають прибічником язичницьких обрядів, його сина Клавдія – поклонником «римської єресі». Така компрометація дала цим творам назву «інтерпольованих хронік».

Цікаво порівняти їх з популярним в Шоа і ХІХ ст. «Трактатом Рагуїла». В ньому – доволі заплутане пророцтво архангела Рагуїла цареві Лебна Денгелю. Говориться, начебто всі гілки відімруть, а шоанська збереже чистоту віри і залишиться після всіх. А далі з шоанської гілки постане цар, котрий відновить мир і добробут в країні і підкорить «язичників».

Але у Шоа не було авторів «всесвітніх історій».

Їх заслуга :

– дослівно переписали гондарські «короткі хроніки»;
– заново їх скомпонували;
– додали вставки.

Мовою вставок була не книжна мова геез, а розмовна амхарська, що свідчить про бажання цими хроніками вийтиза межі неширокого кола книжників, що знали геез, а орієнтувалися на ширше коло читачів. Це – нова риса ефіопської літератури, що буде поглиблюватися.

Бажання переосмислити свою історію відбилось і на ефіопській літературі:
– з почуттям тривоги за батьківщину літописці переривали описання і прямо зверталися до читача;
– зароджується жанр публіцистики (з’являються його перші прикмети);
– у цього жанру ще нема ні письменників, ні читачів (серед міщан – мало грамотних);
– коло читачів церковних трактатів – освічена частина духовенства;
– змінилась форма літературних творів.

Так, вставки на амхарській мові сприяли тенденційній спрямованості творів, які породили новий жанр – публіцистику. Самі того не відаючи, книжники Шоа зробили новий крок на шляху до нової літератури: використали живу розмовну мову, хоч і в межах старої жанрової системи. Нова ефіопська література писатиметься амхарською мовою.