Етапи порівняльного літературознавства: Культурно-історична школа

12 Листопада, 20129:36 pm

0


Етапи порівняльного літературознавства: Культурно-історична школа

Становлення літературної компаративістики як наукової дисципліни пов’язане і з розвитком таких історико-літературних методологічних напрямів, як біографічний метод Шарля Огюстена Сент-Бева (1804-1869) та культурно-історична школа Іпполіта Тена (1828-1893). Біографічний метод виник у добу Романтизму як спосіб вивчення красного письменства за допомогою з’ясування його зв’язків із особою митця, його життєвим і творчим характером, світоглядом та естетичними уподобаннями. А культурно-історична школа розвивалася під впливом позитивізму в літературознавстві другої половини XIX ст. І.Тен, В.Шерер, Ґ.Лансон, М.Дашкевич та інші представники школи сповідували такі основні методологічні засади, як сцієнтизм (уподібнення літературознавчої методології до методів природничих наук), генетизм (з’ясування культурологічних, біографічних та літературних джерел тексту), історизм (інтерпретація літературного твору як історичної пам’ятки), еволюціонізм (висвітлення поступовості літературного розвитку), соціологізм (обстоювання критерію популярності під час вибору корпусу літературних творів) тощо.

Варто назвати серед представників культурно-історичної інтерпретації данського дослідника Ґеорга Брандеса (1842-1927), котрий у своїй шеститомній праці «Основні течії в європейській літературі XIX ст.», 1872-1890), що була перекладена німецькою та іншими мовами, подав панораму літературного процесу XIX ст., окресливши розвиток французького, німецького, данського романтизму в порівняльному аспекті.

Провідником німецьких компаративістів був відомий літературознавець Вільгельм Шерер (1841-1886). Такі його концепції, як «метафізика історичної еволюції», теорія літературних поколінь, чергування «чоловічих» і «жіночих» епох у літературному розвитку, були досить далекими від канонів ортодоксального позитивізму.

Осердям новаторського підходу до історії літератури батька російського компаративізму Александра Веселовського (1838-1906) було поняття історичної поетики, яка ґрунтується на широкій порівняльній базі.

Запеклим супротивником міфологічної теорії виступив український компаративіст Михайло Драгоманов (1842-1895), запропонувавши натомість міграційний, а згодом порівняльно-історичний метод, що його А.Білецький назвав соціологічним, а сучасні дослідники означують, як культурно-історичну методологію.

Микола Сумцов (1854-1922) теж досліджував українську словесність (народну поезію і письменство) у її зв’язках з культурою інших слов’ян, європейських та азійських народів, але на відміну від Драгоманова, в якого переважав мандрівний елемент, він виходив з національної основи, місцевих історичних та політичних обставин, відображених у творах Лазаря Барановича, Йоаникія Галятовського, Івана Величковського.

Друга половина XIX ст. позначена знаменними віхами становлення компаративістики як професіональної галузі. 1886 р. вийшла книжка англійця Гатчесона Маколея Поснетта «Порівняльне літературознавство» — праця, у якій не лише в заголовку фігурує назва цієї дисципліни, а й міжлітературні зв’язки та аналогії висвітлено крізь призму еволюційного методу на широкому матеріалі світового письменства: європейська (передовсім греко-римська) література, культура мексиканських ацтеків, словесність Індії й Китаю. Тоді ж у Німеччині Макс Кох розпочав випуск першого спеціального періодичного видання «Zeitschrift für vergleichende Literaturgeschichte» (1886-1910). Згодом французький дослідник Жозе Текст запропонував спробу порівняльної історії літератури, а відтак з’явилися й перші бібліографії молодої галузі.