Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 4

Березень 26th, 20128:38 am

0


Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 4

Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 1
Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 2
Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 3
Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 4

Газета, а тим більше тижневик, має більше можливостей детальніше, в подробицях поінформувати аудиторію, як це зробив кореспондент газети “День” у розширеній інформації “Іван Дем’янюк проти Сполучених Штатів Америки”1. Видання повертається до відомої уже теми обвинувачення американського громадянина українського походження, який у роки другої світової війни в одному з концтаборів нібито катував і вбивав євреїв. І хоч єврейський суд змушений був визнати вирок над немолодою людиною помилковим, Міністерство юстиції США знову звинуватило Дем’янюка у смертних гріхах. Тоді на захист-стали син і зять оскарженого і відповідати доведеться представникам американського уряду, оскільки висунуті старі, сфальсифіковані КДБ оскарження.

Нагадуємо цей сюжет, щоб проілюструвати приклад так званої поглибленої новини, як висловлюється дехто із дослідників. Йдеться саме про новину. Адже у цьому випадку, крім головного повідомлення (повторне звинувачення І.Дем’янюка), автор змушений був подати передісторію події, змалювати відповідний фон розгортання події та її підтекст. Адже американським та ізраїльським правоохоронцям не хочеться визнавати, що людина провела декілька років у камері смертників, будучи невинною. До того ж руйнувався міф про “українця – органічного антисеміта”. Але остання фраза – це вже коментар, оцінка, ставлення до якої неоднозначне у нашій та західній журналістиці.

Отже, мова про так званий прихований коментар, коли автор так розставляє акценти, що з самого тексту може напрошуватись відповідний висновок. Маємо справу з певною внутрішньою підказкою. Вона нерідко заохочуєтеся як у журналістській практиці, так і у теоретичних настановах. Редактор, наприклад, радить співробітникові: “Пиши так, щоб матеріал можна було розрізати там, де кінчається новина і починається коментар”. І додає: “Але щоб не хотілось його розрізувати”. Деякі дослідники пояснюють ситуацію так: “Читачеві, знайомлячись з подією, буває цікаво припустити, яким чином його можна інтерпретувати, і “підказка” журналіста в цьому напрямку сприймається як додаткове, не менш цікаве повідомлення, запропонований ракурс погляду на факт – теж нова відомість і до того ж поштовх до власних роздумів”2.

У практиці західної журналістики, як уже зазначалось, змішування новини і коментаря не тільки не заохочується, але й вважається небажаним, а то й недопустимим. Звичайно, всіх можливих варіантів, які трапляються у практиці, передбачити неможливо. З певністю можна лише сказати, що прихований коментар не може і не повинен деформувати, спотворювати факт, збіднювати його. Ні на рівні вивчення і збору, ні у процесі викладу.

Журналіст повинен розуміти головні причини спотворення і деформації повідомлень на фактологічному рівні, коли автор вдасться до всіх трьох методів збору і вивчення інформації: спостереження, вивчення документів та інтерв’ю.

Спотворення, перекручення, замовчування, “продукування” фактів може бути навмисним, коли журналіст, керуючись власними інтересами чи амбіціями або під тиском редакції чи засновника, влади чи партії, окремої особи чи угрупування, йде проти правди. Це великий гріх, протиправний, аморальний вчинок, на який журналіста штовхає влада, капітал, злочинний світ, чинити опір яким він не може або не бажає.

Але журналістська практика знає немало випадків ненавмисного перекручення, спотворення фактів. Умовно причини таких помилок можна звести до декількох груп:

а) неуважність, незосередженість журналіста. У журналістику йдуть, у більшості випадків, люди поетичного складу мислення, не завжди точні у фіксації події, явища, навіть просто у передачі фрази. Такі, часто дрібні, неточності спричиняють немало клопотів і неприємностей;

б) технічні неточності. Часто трапляються, коли інформація сприймається на слух у багатолюдній аудиторії, фіксуються прізвища, назви, особливо по телефону;

в) некомпетентність, невміння розібратись у складних речах, скажімо, науковій термінології тощо;

г) ненадійність джерела інформації. Журналістові нерідко важко оперативно визначити достовірність джерел, з яких доводиться черпати факти. Золоте правило журналістики – бути учасником звершення події, про яку доводиться писати, – може бути реалізоване далеко не завжди;

д) помилки “логічного мислення”. Вони трапляються навіть із найдосвідченішими журналістами. Суть їх у тому, що об’єкт, про який пише автор, йому добре знаний, логіка і послідовність розвитку подій теж передбачувані. Тому журналіст вважав зайвим ще раз перевірити фабулу розгортання події, керуючись самою логікою, а вона, як свідчить досвід, може підвести;

е) надмір суб’єктивізму, невміння і небажання відділити факт від коментаря, про що йшлося вище. Сюди слід віднести фривольний, пародійний виклад факту, певної події, чужих думок, які можуть викликати образу. Це складне питання і потребує окремого розгляду в плані жанрових особливостей стилю.

Кожен журналіст у процесі практичної роботи застосовує індивідуальні засоби уникнення фактологічних помилок, та все ж якісь загальні методичні принципи можна сформулювати. Насамперед це максимум уважності й акуратності як у сприйманні, так і у фіксації інформації. Також це вміння вникнути, розібратись, зрозуміти, про що йдеться. Тут важлива як відповідна довідкова інформація, так і поради старших колег, фахівців. Журналіст, особливо початкуючий, не повинен соромитись незнання. Значно гірше, коли така сором’язливість призведе до фактичних помилок. Окремо слід звернути увагу на перевірку, особисту чи за допомогою інших людей, перебігу, перипетій подій, а не сподіватись на те, що саме так мало би бути.

Мати надійне джерело, а точніше джерела інформації – значить уникати прикрих помилок. Це випливає з досвіду абсолютної більшості журналістів-професіоналів. Окремі з них налагоджують знайомства, дружать з людьми, здатними бути своєрідними внутрішніми експертами.

І, нарешті, згадуване уже вміння користуватись інформацією з різних, особливо незалежних джерел. Цього мистецтва демократичної журналістики нам треба наполегливо вчитись у наших західних колег.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.

Батуты для детей от happy hop детский батут.