Феномен цікавого у журналістиці – Частина 2

Березень 22nd, 20124:08 am

0


Феномен цікавого у журналістиці – Частина 2

Феномен цікавого у журналістиці – Частина 1

І все ж практика свідчить, що пересічний читач, вибираючи те чи інше видання, той чи інший канал телебачення, керується насамперед і отим феноменом цікавості. Відповідь на питання про те, чому та чи інша особа вибирає певне видання, майже постійно зводиться до “бо цікаво”. Хибно було б думати, що ті, хто за досить відчутні суми купує “Комсомольскую правду”, “Московский комсомолец”, “Аргументи й факты”, які офіційно зареєстровані як українські, керується лише традиціями чи навіть певними світоглядними принципами, хоч трапляються й такі. Але більшу частину громадян приваблює наявність у них цікавої, професійно поданої інформації, хоч нерідко й з відповідним політичним підтекстом, порушенням етичних норм подачі інформації, елементарної людської моралі.

Вирізняють як загальні, так і специфічні прояви цікавості в журналістиці. Для абсолютної більшості реципієнтів найбільше зацікавлення викликають людина і все, що з нею відбувається, незвичайні людські долі, виняткові пригоди. Постійний людський інтерес пов’язаний із життям знаменитостей у тій чи іншій сфері людської діяльності. Складається іноді враження, що багато часописів, теле- і радіопрограм припинили б своє функціонування, якби раптом виникла якась заборона писати про співаків та співачок, акторів і модельєрів, художників та режисерів, шоу-бізнесменів та масажистів тощо. Не менший інтерес викликають кохання та еротика, які останнім часом нещадно і з найменшою часткою моральної відповідальності експлуатуються бульварною пресою. Публіка постійно цікавиться аномальними явищами природи, світом дитини.

Будь-яка людина шукає свіжу і неординарну інформацію, легкість і дотепність її викладу. Читача газети, журналу приваблює гармонічне оформлення, верстка, колір, несподівані, інтригуючі й дотепні заголовки, продумані рубрики, ненав’язливість стилю, добірність слова. На радіо збуджує інтерес тембр голосу ведучого, музичний супровід. Телебачення володіє, а нерідко й зловживає багатством зорового ряду, комп’ютерною графікою, грою загальних і крупних планів, особливими ракурсами зйомок та багатьма іншими способами привернення уваги.

Специфічні засоби зацікавлення ґрунтуються на врахуванні різнобічних інтересів читацької чи глядацької аудиторії. До уваги беруться стать, вік, соціальне становище, регіональний фактор, освіта, рівень інтелектуального розвитку, зацікавлення. Звідси – вічна потреба редакції знати свого читача, постійно враховувати його інтереси і відповідно корегувати інформаційну політику. Інформацію про все це редакція одержує із редакційної пошти, дзвінків до редакції, зустрічей із читачами й глядачами, а також найбільш правдивого способу вивчення інтересів і запитів аудиторії – соціологічних досліджень1.

Якщо говорити про універсальні способи зацікавлення у журналістиці, то в їх основі лежить новизна факту і новизна думки або, що буває нерідко, їх своєрідне поєднання. Вони взаємодіють по-різному, залежно від виду ЗМІ, типу видання, різновиду телевізійної передачі. Тут дуже широкий діапазон журналістської інформації від подання лише новин, широких потоків подієвої інформації до аналітичних рубрик, спеціальних програм на телебаченні та радіо, аналітичних видань.

Порівняймо випуски новин на радіо, інформаційні випуски майже на всіх каналах українського і зарубіжного телебачення, інформаційні рубрики у часописах, скажімо “Факт” у газеті “Молодь України”, “Мосоттепі” у газеті “Факты и комментарии”, “Дуже коротко” у газеті “Високий Замок” тощо, з аналітичними програмами, наприклад, “Тиждень”, “Обличчя світу”, “Монологи”, газетами чи рубриками газет, тижневиками і журналами, зокрема, “Політика і культура”, “Дзеркало тижня”, “Універсум”, зорієнтованими не на подієву, а на аналітичну інформацію. Відмінність очевидна, як очевидною є орієнтація на різного споживача.

Чим “бере” репортер? Зрозуміло, насамперед новизною, небанальністю фактів. Сьогодні значно інтенсивніше, ніж учора, відбувається глобальна, можна сказати, погоня за свіжими, оригінальними подіями і фактами. Сучасні технічні засоби створюють для цього необмежені можливості. Інформаційні потоки новин зазнають постійного прискорення та зростання. Тенденція ця збережеться і в майбутньому. Сотні інформагентств, тисячі щоденних газет. Інтернет, всюдисуще радіо і проникливе око телебачення щогодинно, щохвилинно продукують безліч новин. Частина з них не може не повторюватись, оскільки стосуються справді важливих загальнолюдських економічних, наукових, політичних подій. І змагання тут насамперед у тому, хто швидше повідомить і ліпше подасть інформацію, чия інформація достовірніша. Словом, йдеться про мистецтво репортера, що є темою окремої розмови.

У цьому контексті нашу увагу привертає питання цікавості подієвої інформації. У світі завжди є багато цікавих подій і явищ. Завдання в тому, щоб їх знайти та оперативно і вміло подати. Та цього мало. Щоб завоювати увагу пересічного читача і глядача, виграти у постійній конкурентній боротьбі, редакції значної кількості ЗМІ вишукують незвичні, небуденні, виняткові події і факти, до аномалії включно. Йдеться, отже, просенсаційні повідомлення. Саме слово “сенсація” означає сильне враження від будь-якої події або подію, повідомлення, які справляють таке враження. Таке враження викликають справді вагомі, доленосні події, наприклад, наукове відкриття, відставка відомого політика, трагічна за наслідками катастрофа, аварія, вихід людини на навколоземну орбіту і т.д.

Але є й інші сенсації, переважно побутового рівня, незначущі із суспільної точки зору, які займають немало місця у певного типу видань. Суть такої сенсації ще десь на початку XX ст. образно сформулював редактор однієї з американських газет: “Коли собака вкусила людину – це не новина, коли ж людина вкусила собаку – це новина”. Іншими словами, йдеться про неординарні, виняткові, а тому цікаві, хай і мало значущі, події, здатні задовольнити людську допитливість. Таких неординарних подій у житті багато. Вони часто викликають усмішку. Як не усміхнутись, прочитавши чи прослухавши повідомлення про те. як 76-літня сліпа жінка з допомогою дрючка розправилась з двома грабіжниками, що вдерлись до її хати, або як над злодієм учинив розправу домашній гусак, добряче покусавши крадія і навіть стягнувши з нього штани.

Цікавинки, анекдоти, зокрема і “Анекдоти з Інтернету”, часто з’являються навіть у солідних часописах. Газета “Високим Замок” протягом довгого часу веде спеціальну рубрику “Нам це цікаво. А вам?” Хіба не цікаво прочитати замітку про необхідність плекання рідної мови, у якій наводиться такий висновок нової науки біолінгвістики: “. . . там, де впродовж століть зберігається рідна мова, виникає своєрідний етнічний резонанс, який у кризових ситуаціях дає головний шанс для духовного відродження нації і гармонійного розвитку особистості”1? Цілком допустимою може бути і своєрідна літературна містифікація. Багато читачів, мабуть, звернули увагу на передрукований “Голосом України” із багатотиражки “Світ академії” Львівської академії ветеринарної медицини нібито знайдений її співробітниками репортаж “Як наші прадіди у футбол грали”1. В ньому дуже дотепно, із використанням місцевого діалекту, своєрідного колориту розповідається про перший футбольний матч, який називався тоді “гиля-гиля” або “копняк”.

Характер цікавості, сенсаційності – один з вододілів, який допомагає розрізнити якісну журналістику від бульварної, їх загальна індентифікація дуже непроста, а поділ досить умовний. Адже сенсаційні новини подаються і у якісних газетах, так само як бульварне за загальним спрямуванням видання може час від часу публікувати серйозні розмови із поважними й авторитетними людьми. Скажімо, той же “Бульвар” друкує гідне для оприлюднення у будь-якій солідній газеті інтерв’ю з академіком М.Амосовим2, а популярна загальнополітична газета “Факты й комментарии” дає цілі полоси “світського життя”, які мало чим відрізняються від аналогічних сторінок того ж “Бульвару”.

Пальма першості тут, звичайно, за газетою “Киевские ведомости”, за якою давно утвердилася репутація першої професійної бульварної газети України, хоч з часом її характер зазнав суттєвих змін, зокрема і зміни господаря. Про цей початковий злет “Киевских ведомостей” із дуже сумнівним за походженням первинним капіталом, яскраво вираженою антиукраїнською позицією переконливо писав у свій час львівський тижневик “Post-Поступ”. Останній, до речі, теж на початковому етапі існування мав явні ознаки бульварної газети. Тенденції сенсаційності притаманні певною мірою й львівській газеті “Експрес”, іншим масовим виданням в Україні, а також деяким недержавним радіо і телестудіям.

Феномен цікавого у журналістиці – Частина 3
Феномен цікавого у журналістиці – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.