Феномен цікавого у журналістиці – Частина 3

22 Березня, 20124:05 am

0


Феномен цікавого у журналістиці – Частина 3

Феномен цікавого у журналістиці – Частина 1
Феномен цікавого у журналістиці – Частина 2

Які ж характерні риси бульварної, нарочитої сенсаційності? З етичної точки зору – це порушення моральних норм або балансування на їх грані. У цьому випадку гіпертрофоване прагнення за будь-яких умов зацікавити, заінтригувати вступає у конфлікт із нормами моралі. Це порушення принципу об’єктивності, всебічності інформування, недозволені методи збору первісної інформації, втручання в особисте життя, підглядування у замкову щілину, свідоме чи несвідоме перекручування інформації з метою досягнення гостроти враження тощо4. Із тематичної точки зору – це зосередження уваги на дріб’язкових, несуттєвих фактах і явищах, гіпертрофована увага до сексу і всього, що з ним пов’язане. Та може найстрашніше у цьому плані – смакування насильства, жорстокості. фізичних і психологічних аномалій1. І, нарешті, це гіпертрофована сенсаційність, спрощеність і тенденційність у подачі інформації в її фальшиво розважальному, рекламному стилі.

Особливо зримо ця тенденція виявляється у фотографіях, у заголовках, виносках окремих фраз у лід та ще й на титульну сторінку. Саме у заголовках найчастіше порушуються елементарні етичні норми журналістики. Дослідження виявили, ,що, наприклад, у згадуваній вже газеті “Московский комсомолец” чи не на кожній сторінці трапляються заголовки, які викривлено, неадекватно трактують наявну в тексті інформацію, а також-заголовки, розраховані на обивателя із невитонченим смаком, або такі, які ображають честь читача. У принизливому контексті можуть називатись прізвища конкретних, часто відомих людей, у заголовках можуть мати місце непристойні натяки і т.д.

Отже, зрозумілий і необхідний у журналістиці пошук цікавого у подачі інформації мусить узгоджуватись, навіть підпорядковуватись, як загальним принципам журналістики, так і існуючим у всьому світі етичним нормам, законам гуманізму і людської моралі. Знайти гармонію між ними – велика наука і водночас мистецтво працівника ЗМІ.

Говорячи про новини, слід мати також на увазі дилему цікавого і важливого. За американськими стандартами новини повинні викликати інтерес, бути цікавими. Але не менш суттєвою їх рисою повинна бути важливість цих повідомлень. Найважливіші новини не завжди є цікавими3.-ЗМІ намагаються поєднати інтерес до певних новин із їх вагомістю щодо визначення обсягу площі або часу в ефірі. Аналогічно журналісти в редакційній практиці розрізняють новини першочергові та другорядні. Перші (рішення уряду, зовнішньополітичні рішення, економіка, соціальна політика, будні науки чи школи і т.д.) можуть зацікавити порівняно вузьке коло читачів. Другорядні (злочини, романтичні пригоди, скандали, комічні пригоди, спортивні новини тощо) не на стільки вагомі, але привертають увагу значно чисельнішої читацької і глядацької аудиторії.

Якщо новизна і незвичність факту є найпоширенішим способом зацікавлення, то новизна й оригінальність думки – другий спосіб зацікавлення реципієнта. Він характерний для аналітичних жанрів журналістики чи навіть окремого типу видань або програм. Аналітичні виступи теж зацікавлюють наведеними в них фактами, описами важливих подій, інтригуючим розвитком сюжету. Та все ж головне в них свіжість, небанальність, повчальність авторської мислі, “пригоди думки”. Аналітик-публіцист може скористатись ним же відшуканою інформацією, даними статистики або може аналізувати уже відомі, повідомлені іншими, факти. Успіх гарантує спосіб, неповторність, практична значимість мислення. Про це наголошувалось на прикладах кращих зразків публіцистики, якої сьогодні нам бракує.

Об’єктивно такого типу журналістика, звичайно, не може розраховувати на масову аудиторію. Так було завжди. Але сьогодні проблема ускладнюється тим, що, як це не парадоксально, у суспільстві, яке перебуває у кризовому стані, попит на інтелект не підвищується, а знижується. Та й самі інтелектуали не завжди можуть запропонувати ефективні заходи виходу суспільства із кризового стану.

Як би там не було, а елітарні видання ледь животіють. Вони або повільно вмирають, як видно на прикладі українських так званих товстих журналів, або змушені шукати зарубіжних інвесторів чи спонсорів. Такі справді інтелектуальні видання, як “Універсум”, “Критика”, “Літера і дух”, виходять вкрай малими тиражами. Навіть наклад такого авторитетного міжнародного суспільно-політичного тижневика, як “Дзеркало тижня”, не набагато перевищує 50 тисяч примірників. Малими є тиражі “Молоді України”. “Літературної України” та багатьох інших видань. Не є винятком і популярна, якісна, за загальним визнанням, газета “День”.

Акцентуючи на цікавості факту й оригінальності думки як способу зацікавлення аудиторії, варто також звернути увагу на особистість у журналістиці. Це теж, хай і опосередкований, спосіб привернення уваги потенційного читача й слухача. Питання можна розглядати у двох аспектах.

Перший з них – це людина – герой розповіді. Працівники мас-медіа різних рівнів і видів у постійному пошуку, а то й у погоні за неординарними особистостями. Сьогодні ці пошуки реалізуються переважно у жанрі інтерв’ю, яке стало чи не найпопулярнішим жанром журналістики. Особливо це характерно для телебачення, яке практично неможливе без привабливого співбесідника. Дехто з авторитетних журналістів навіть говорить про дефіцит цікавих співрозмовників.

Але і тут ми стикаємося із уже відзначеною закономірністю. Про те чи інше видання, про ту чи іншу програму ми можемо говорити не тільки на основі фактів, які вони пропонують реципієнту, але й на основі того, яких співрозмовників, яких героїв і наскільки одягнутих чи, точніше, оголених вони пропонують аудиторії. Бульварна преса має своїх героїв. Це переважно актори, естрадні зірки, круті бізнесмени. І не тільки вони. Серед них можуть бути й відомі люди науки, тележурналісти, політики. Але тоді журналісти вишукують у їх біографії пікантні історії, інтригуючі подробиці тощо.

Інших людей запрошують і по-іншому ведуть з ними розмови журналісти поважних газет і програм. Вони теж шукають і намагаються їх яскраво подати. Без цього нема журналістики. Але мета таких розмов пізнати людину через її думки, вчинки, прогнози, професійні інтереси. Це персоніфіковані думки мислячих людей для мислячої публіки. І немає значення, хто ця людина – академік чи спортсмен, керівник підприємства чи талановитий робітник-винахідник, працівник міністерства чи ветеран війни, молодий письменник чи досвідчена актриса. В цьому переконують кращі передачі програм “Саме той”, “Монологи”, “Обличчя світу”, політичні портрети, що їх друкують газети і журнали. Окремі з них завели навіть спеціальні рубрики “Гість редакції”, що дає можливість вивчити людину, виявити її думки ґрунтовно і всебічно. Серйозний досвід у цьому плані, не завжди позитивний, набув В.Піховшек у “П’ятому куті” та “Епіцентрі”.

Другий аспект – особистість журналіста. Якщо подієва інформація сьогодні все більше стандартизується, знеосібнюється, особливо у подачі новин інформаційними агентствами, то в аналітичних, авторських виступах і програмах особистість журналіста, публіциста відіграє помітну роль. Уважний, вдумливий читач, глядач, який не обмежується принагідним споживанням новин, а хоче глибше вникнути у проблеми сучасного світу, бере собі у помічники авторитетного політолога, економіста, публіциста, журналіста, який постійно з’являється на шпальтах, у відповідних теле- і радіопрограмах. Авторитет, престиж того, хто веде розмову з аудиторією, має неабияке значення для формування її поглядів і переконань. Але перед тим, як та чи інша інформація вплине на людину, вона повинна бути належним чином сприйнята і засвоєна.

Феномен цікавого у журналістиці – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.