Феномен цікавого у журналістиці

Березень 22nd, 20124:09 am

0


Феномен цікавого у журналістиці

І журналісти-практики, і ті, хто її осмислює, можуть порівняно легко пояснити, на чому тримається добротна журналістика. Це і актуальність, і оперативність, свіжість факту й думки, лаконізм, переконливість, про які йшлося вище, і, звичайно, цікавість. Але якщо перелічені компоненти майстерності журналіста може розтлумачити навіть сумлінний студент, то з феноменом цікавості не завжди впорається і дипломований спеціаліст. Принагідні згадки про таку притаманну як літературі, так і журналістиці ознаку, можна ще зрідка відшукати1, а ось призначеної цьому питанню статті знайти не вдається. Виняток – шестирядкова замітка “Цікавість твору” у популярному в свій час “Словнику літературознавчих термінів” В. М. Лесина і О. С.Пулинця (3-тє вид., перероб. і доп. К., 1971). В ній сказано, що це “одна з неодмінних рис хорошого твору: збудження тривкого інтересу читача до зображуваних подій і образів, здатність захопити його увагу й схвилювати”. І далі наводиться думка О. Толстого, який вважав нецікаві твори кладовищем ідей, думок і образів, наголошував на тому, що “ніколи, ніякими силами ви не змусите читача пізнавати світ через нудьгу. Мистецтво – це свято ідей, і таким його хоче бачити читач і глядач!”.

Зрозуміло, що така ситуація змушує виділити це питання і розглянути його окремо, як продовження розмови про журналістську майстерність.

Зазначимо одразу, що цікавість – одна з фундаментальних властивостей людини як біологічної та соціальної істоти. Вона вроджена у людини та деяких високоорганізованих тварин. У літературі, усних переказах зафіксовано немало феноменальних випадків цікавості мавпи, сороки, лисиці тощо. На соціальному рівні поняття “цікавий”, “цікавість” тісно зв’язані з іншим, ширше відомим у соціології та психології поняттям “інтерес”.

У російській, англійській мовах цікавість та інтерес – одного кореня (интерес, интересный) і походять від лат., що у буквальному перекладі передається словами “має значення”, “є важливим”. В українській мові інтерес і цікавість, хоч і близькі поняття, звучать, як і у польській, по-різному.

Якщо інтерес, за В. Далем, пов’язаний з користю, вигодою, важливістю, то “интересный” тлумачиться як корисний, цікавий, заманливий, допитливий і навіть кумедний. Інтерес трактується як психологічна риса особистості, яка виявляється у скерованості людини на надбання певних знань чи виконання певної діяльності. Він пов’язаний з потребою, тобто необхідністю у чомусь. Інтереси і потреби, матеріальні та духовні, стимулюють людську діяльність, є потужним мотором розвитку економіки, історичного поступу. Природною основою інтересу є вроджений орієнтовно-дослідницький рефлекс (рефлекс “Що таке?”, за класифікацією фізіологів), який наявний уже у тварин.

Цікавість, інтерес Ґрунтуються, таким чином, на певних життєвих потребах і вроджених інстинктах. Цікаве у житті знаходить свою трансформацію у відображеній людиною дійсності, себто у певній системі слів, понять, різних за властивістю, природою і складністю образів. Такою відображеною, а точніше створеною художником дійсністю є література і мистецтво. Тут свої найрізноманітніші засоби зацікавлення: гостра ситуація, інтрига, напружений сюжет, конфлікт, захоплюючий інтригуючий виклад, неповторні характери. У кіно, театрі, на телебаченні – це ще й талановитість акторського виконання, музичний супровід, інтер’єр і т.д. Мистецтво емоційно впливає на людину, породжуючи дуже своєрідний і складний тип естетичних емоцій. Тому тема цікавості, привабливості творів мистецтва потребує окремого розгляду. Адже йдеться про створене фантазією, мистецьки змодельоване життя, яке має більший чи менший дотик до дійсності, живої реальності.

Цікавість у журналістиці у чомусь споріднена із цікавістю у мистецтві, все ж ґрунтується на інших засадах. Журналістика ближча до реальності, є, як правило, її прямим, а не опосередкованим вигадкою відображенням. Вона є ніби продовженням життя, її згустком.

Правдива, а не кон’юнктурна журналістика іноді лякає, навіть відштовхує людину драматизмом, нагромадженням негативу, показом нещасть. Людина хоче забутись, відійти від щоденних турбот, а тому іноді переключає телевізор із інформаційної програми на телесеріал чи бере в руки “Бульвар”, щоб “пожити красивим життям”. І все ж, хоч мінімально активна у соціальному плані особистість не може не цікавитися тим, що відбувається у світі.

Отже, в чому цікавість журналістики, які способи зацікавлення аудиторії мас-медіа і чому сьогодні так важливо тому чи іншому ЗМІ бути цікавим? Одразу зазначимо, що авторитарна і тоталітарна журналістика могла бути чимось повчальною, в ній могли працювати і працювали талановиті журналісти. Але вони могли бути і здебільшого були нецікавими. Діяла жорстка система розповсюдження, передплати газет і журналів. Кожен член партії мусив бути передплатником партійного видання. Вибирав найдешевше. А вони й справді були дуже дешевими. Наявність у скриньці газети чи журналу ще не означало, що вони будуть прочитані, діяла чітка система проводового радіо, до гучномовців посеред села включно, їх не можна було виключити. Вся ця система промивання мізків гіперболічне зображена у романі Дж. Оруелла “1984”.

ЗМІ суспільства, яке хоч би наближається до демократичного, не можуть бути нецікавими, не мають на це права. Інакше загинуть, якщо не спонсоруватимуться відповідними партіями, адміністрацією. Та й то бос захоче мати не тільки послушну, а й цікаву, читабельну газету, журнал, радіо- чи телепрограму. Саме у такі засоби інформації вкладатиме гроші зарубіжний і вітчизняний рекламодавець. Набуває прав така потужна сила вільного суспільства як конкуренція. Вона буває досить жорсткою. Не кожне видання, навіть вдало задумане і успішно зачате, витримує цю конкуренцію. Особливо важко знайти свою нішу новим виданням, новим телевізійним та радіопроектам і програмам. Аудиторія звикає до певних газет, до передач певних студій, відвоювати її досить важко, якщо творці звичних для неї каналів інформації не заспокоюються, постійно шукають, самооновлюються, враховують інтереси різних споживачів.

Треба мати також на увазі матеріальні можливості сучасного читача. Купівельна спроможність його назагал обмежена. Він воліє, як звичайно, не передплачувати, а купувати газету в кіоску, миттєво реагуючи на цікавість того чи іншого номера часопису. У зв’язку із обмеженою купівельною спроможністю читач, родина обирає одне-два видання, а не три-чотири, а то й більше видань, як це було в минулому. Виграли у тиражах ті редакції, які роблять, по-перше, видання, розраховані на різні категорії читача, від пенсіонерів до школярів, по-друге, політичне менш заангажовані, приваблюючі об’єктивністю, неупередженістю людей різних соціальних, культурних, релігійних орієнтацій. Діє поширена на Заході інформаційна політика приваблювання якомога ширших кіл населення, недопустимість відлякування читача позицією редакції. У цих умовах на масовий успіх не можуть розраховувати партійні або строго зорієнтовані на певну одну ідею часописи. Сумна історія повільного вмирання в Україні у свій час популярних і бойовитих газет тільки підтверджує цю істину.

Звичайно, на тираж, а відтак і популярність газети, тижневика впливає багато факторів. Важливу роль відіграє ціна номера часопису. Тут діють, так би мовити, позафахові і якоюсь мірою навіть позаменеджментські фактори. Коли у газети внаслідок небезкорисливої, звичайно, фінансової підтримки з’являється можливість продавати її вдвічі дешевше, ніж можуть собі дозволити інші видання, то збільшення її тиражу при нормальній якості продукції забезпечене. Неабияке значення має якісна реклама власної продукції, вміння “проштовхувати” тираж безпосередньо до споживача. В Україні, як це не ганебно, тиражі залежать від мови видання. Українськомовні часописи, за незначним винятком, не можуть претендувати на солідні тиражі, а в окремих регіонах вони майже не розповсюджуються. Всі ці та багато інших факторів пов’язані в єдиний тугий вузол.

Феномен цікавого у журналістиці – Частина 2
Феномен цікавого у журналістиці – Частина 3
Феномен цікавого у журналістиці – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.