Феномен звукового мовлення – Частина 2

Квітень 4th, 20128:13 am

0


Феномен звукового мовлення – Частина 2

Феномен звукового мовлення – Частина 1

Серед дієслів є нейтральні в стильовому плані, є характерні для “високого” чи “низького” стилю, вони неоднакові щодо емоційного забарвлення, функціонального навантаження, мають свої значеннєві відтінки. Іноді відтінки можуть вносити морфеми (повідати – оповідати-розповідати – доповідати; оголошувати – виголошувати -проголошувати; говорити – виговоритися).

Ряд таких слів можна продовжити, бо в певних професійних групах, у говірках, жаргонах функціонують ще й свої назви. Наприклад, у середовищі журналістів утвердився термін брати інтерв’ю, в деяких говірках уживають слово баяти чи вогорити (як фонетичний варіант до слова говорити), у молодіжному середовищі можна почути ну й сказанув, підемо побазаримо (у значенні “поговоримо про новини”). Іноді слова з інших тематичних груп семантично “довантажуються” і вживаються у значенні “говорити”, наприклад: а він рубанув (“різко сказав”).

Усне мовлення нерозривно пов’язане з фонологічною організацією, властивою національній мові. Історія людської культури засвідчує одвічне прагнення пізнати феномен звука людської мови, голосу, який, як уважають, є найкращим інструментом, що його створив Господь Бог. Вдячний матеріал для розуміння цього дають міфи, легенди, перекази багатьох народів.

Для античності, наприклад, усякий тон був живим і тремтливим тілом. Уявлення про тон і звук досягло в античні часи максимально можливого узагальнення охоплювало весь чуттєвий досвід, проймало собою всю картину природи, досягало космічних масштабів і обертало весь світ на сукупність звучних тіл, на музично настроєну тональну систему, на гармонію сфер. Піфагор та його послідовники твердили, що навіть світ не інакше створений як за допомогою приємної суголосності. Отже, була вироблена своя “філософія тональності”. Вважали, що хоч люди вільні у виборі назви для предметів але це не воля випадку, не воля анархії: вибір назви обмежено властивостями предмета і властивостями звуків мовлення.
Таїна живої мови, сила і неповторність її звукового ладу, “прив’язаність” до етносу постійно хвилюють мислителів, поетів – людей, здатних найбільше наближатися до пізнання суті слова, осягати глибину суті речей, ловити, як каже І. Франко, тіні “сіттю слова” і повсякчасно перебувати в силовому полі живої мови.

Наприклад, В. фон Гумбольдт сприймав звук, що виривається з наших грудей, як подих самого буття, підкреслював, що в певних звуках прекрасно втілена “об’єднана енергія народу” і в мовців вона “збуджує приблизно однакову енергію”. Сьогодні близькими стали концепції мислителя П. Юркевича, відомого своєю теорією “філософії серця”, який сприймав звук як мову невідомої душі всього, що існує.
Велику таємницю бачив у своїй рідній українській мові М. Гоголь. “Дивуєшся дорогоцінності нашої мови, – говорив він; у ній що не звук, то подарунок, все зернисте, як самі перла”. Вважав, що слово є іноді цінніше від самої речі. Для багатьох талановитих письменників, тих, що мають особливий дар від Бога “чути” мову, незаперечним є зв’язок рідної мови із землею.

Сьогодні про це твердять дослідники, що вивчають проблеми соціоекології. В одній із розвідок читаємо: “У зв’язку з тим, що корінний етнос формується дуже тривалий час в однорідному природному середовищі, між ним і цим середовищем встановлюється гармонія. Кліматичні умови, неповторні навколишні ландшафти, особливості рослинного і тваринного світу, гравітаційного та магнітного полів, геохімія підґрунтя, ґрунту, поверхневих та підземних вод – все це значною мірою впливає на фізичні та психічні властивості етносу, його соціотип, мову, мелос, традиції. Чим глибший етнічний родовід має людина, тим комфортніше почуває себе на своїй батьківщині, менше хворіє, має більшу життєву енергію тощо”. Литовські вчені дослідили, що складена геофізиками карта електромагнітних полів на території їх держави накладається на карту литовських діалектів з точністю до одного кілометра. Ідея, спочатку тільки філософсько-поетична, закріплюється в науці як аксіома: мова своєрідно “прописана” в цілком певному земному просторі, закріплює людину в певних часово-просторових рамках. Отже, звукова мова має надзвичайно важливе значення – на жаль, ще не зовсім усвідомлене – в активізації біоритмів національного інстинкту, у зміцненні психофізичної структури національного типу, у мобілізації суспільства на основі етнонаціоналізму.

Ще один приклад: у загальній концепції Вернадського, яка в науковому пізнанні світу стає сьогодні особливо важливою, звуковому мовленню на рівні макросоціуму відведено значну роль у творенні важливої форми біохімічної енергії, яка, на думку вченого, є енергією людської культури. А звідси висновок національна культура, її органічний зв’язок з національною мовою вимагають відповідної звукової збалансованості у просторі України.

Теоретичні засади радянського мовознавства, яке трактувало звук з позицій марксистсько-ленінської філософії, безапеляційне твердження про те, ще “зв’язок між словом – звуковим комплексом і поняттям довільний”, певним чином призупинили в Україні наукові пошуки, які б підтвердили те, що фонетика не буває випадковою. У мовознавчих працях радянського часу свідомо уникали, наприклад, розмов на тему про звуковий зміст тексту, про значення звукової форми в мові. Останнім часом ситуація змінюється, і прикладом може бути увага де теорії звукосимволізму та фоносемантики, що порушують проблеми, які сьогодні, на думку О. Журавльова, можуть об’єднати в спільних пошуках зусилля філологів і математиків, психологів і художників, поетів, кібернетиків. Йдеться про пошуки гармонії між звучанням та значенням слова, відповідності між зовнішньою формою слова і його значенням.

На основі великого фактичного матеріалу із застосуванням складних методів та комп’ютерних обчислень дослідники приходять до висновку, що в мові можна виразно простежити тенденцію до фонетичної вмотивованості слова, і в цьому виявляється мудрий лад мови, яки використовує всі можливості для того, щоб значення слова було точним, яскравим.

Здобутки сучасної техніки, яка забезпечила собі поширення на всій Землі і панування над нею, ввійшовши в усі сфери життя, суттєво трансформуючи їх, втягли в свою орбіту й усне публічне мовлення. Його традиційні форми повідомлення, виступ, бесіда, лекція, консультація – дістають інше технічне життя. Радіо, телевізія, мікрофон, телефон, а сьогодні вже й комп’ютер диктують свої правила звуковому мовленню, яке, функціонуючи, змінює координати в просторі й часі. Фактор усності набуває інших ознак, змінюється звуковий образ регіонів, країв.
Незаперечним є те, що радіо і телевізія створюють сьогодні мовленнєвий фон, який впливає на мовленнєву поведінку слухачів/глядачів. Через аудіовізуальні засоби люди, особливо діти, підсвідоме засвоюють манеру розмовляти; радіо – і телемовлення передають їм певний мовленнєвий досвід, впливають на рівень розвитку мовленнєвих умінь.

Українська мова належить до милозвучних, тобто на слух вона наспівна, приємна, гучна. Музикальність і наспівність виявляються в акцентно-ритмічній структурі мови, а загалом – в інтонації слова і речення, у ритміці. Національна специфіка мелодики слова, його наспівність ще не були спеціально досліджені, хоч спостереження засвідчують: мелодичний малюнок українського слова зосереджений на другому переднаголошеному й кінцевому складах, що відзначаються найбільшою тривалістю, яка дає час, щоб, як висловлюється Н. Тоцька, “виспівати національну мелодію”. Стає очевидним, що різке скорочення тривалості голосних чи будь-які зміщення в ритмічній структурі слова повністю руйнують національну специфіку мелодики.

В Україні, де тривалий час свою підступну роль виконує чужомовна експансія, де в мисленні значної частини чиновників (та й певної частини громадян) нерозкодовано імперщину і радянщину, де сутужно йдуть справи з виробленням державницької мовної політики і механізму її реалізації, по суті поглиблюється процес деформації звукового простору. Сучасні технічні засоби, серед яких мас-медіальним належить надзвичайно важлива роль, повинні свідомо виправляти такі деформації, творити важливий для національної держави цілісний звуковий образ, усіляко плекаючи неповторність феномена нашого звукового мовлення.

О. СЕРБЕНСЬКА