Функції соціального конфлікту – Частина 2

10 Вересня, 20123:06 pm

0


Функції соціального конфлікту – Частина 2

Функції соціального конфлікту – Частина 1

Науковці називають багато позитивних функцій конфліктів, які свідчать про „нормальність” та природність цього явища для суспільства. М.Дойч, допускаючи, що конфлікт має потенційну, персональну та громадську значимість, підсумовує основні позитивні функції конфлікту, які аналізувалися вченими різних країн.

Позитивні функції конфлікту

  • Конфлікт попереджує стагнацію, стимулює інтерес та цікавість, виступаючи як медіатор, з допомогою якого артикулюються проблеми, знаходяться їх рішення.
  • Він чітко розподіляє групи й цим сприяє встановленню групової та персональної ідентифікації.
  • Зовнішній конфлікт призводить до внутрішньо групового згуртування. Під час війни (або загрози війни), коли зростає зовнішня загроза певній державі, населення її згуртовується, на певний час внутрішні протиріччя відходять на другий план.
  • Конфлікт є основою не лише соціальних, але й персональних змін. Ці зміни стосуються й внутрішнього стану людей – учасників конфлікту, і середовища, у якому цей конфлікт розвивається.
  • Він дуже часто є складовою частиною процесу тестування та оцінки й учасників конфлікту, і явищ та процесів, що пов’язані з конфліктом. Після конфлікту, що відбувся в студентській групі, її члени набагато краще оцінили один одного, ніж до виникнення конфліктної ситуації. Конфлікт випробовує всіх і все. Він виконує діагностичну функцію (іноді корисно навіть спровокувати його, щоб прояснити обстановку й зрозуміти стан справ).

На думку Л.Козера, ученого, що найкраще проаналізував та систематизував погляди Г.Зиммеля на функції конфлікту, у нецентралізованих групах і вільних суспільствах конфлікт, спрямований на ліквідацію тертя між противниками, часто грає стабілізуючу та інтегративну роль. Соціальні системи отримують можливість удосконалити свою структуру шляхом виключення джерел тертя. Численні конфлікти, котрі ці системи зазнають, допомагають їм позбавитися джерел внутрішнього антагонізму і досягти згуртованості. Ці системи забезпечують себе з  допомогою інституалізації конфлікту важливим стабілізуючим механізмом.

Конфлікт у суспільстві є механізмом установлення норм, що відповідають новим (післяконфліктним) умовам. Така ситуація виграшна для гнучких суспільств, оскільки створення чи вдосконалення норм придає їм життєздатності в нових умовах. Проте такий механізм відсутній у жорстких системах: придушуючи конфлікт, вони придушують попереджувальний сигнал, що в кінці кінців призводить до катастрофічних наслідків. Наприклад, діти, що живуть у сім’ях з авторитарною мамою чи батьком, не навчаються контролювати свою поведінку, оскільки жорстке регламентоване життя, не допускаючи суперечок, конфліктів, не дозволяє їм засвоїти відповідні норми поведінки. Виходячи у вільне життя, вони заново змушені адаптуватися до суспільства та його норм. Аналогічно відбуваються події і в диктаторських та тоталітарних системах. Після них – вибух конфліктів.

Внутрішній конфлікт може слугувати засобом з’ясування відносної сили протилежних інтересів, дозволяючи створити механізм для збереження чи зміни внутрішнього балансу сил.

Оскільки виникнення конфлікту символізує відмову від взаємовідносин, що існують всередині системи, то як наслідок з’ясування співвідношення сил у процесі конфлікту встановлюється новий баланс сил, і взаємовідносини продовжуються на новій основі.

Конфлікт грає інформаційну та зв’язуючу роль, оскільки в процесі конфлікту його учасники краще пізнають один одного. Він знімає „синдром покірності”, стимулює активність людей. стимулює розвиток особистості, зростання в людей почуття відповідальності, усвідомлення ними своєї значущості. У конфлікті виявляються непомітні до того переваги і недоліки людей, створюються умови для оцінки людей за їх моральними якостями – стійкістю, мужністю тощо, для висунення і формування лідерів. Розв’язання конфлікту знімає підспудну напругу і дає їй вихід. створюють конфліктну ситуацію та призводять до її переростання в конфлікт.