Ґенеза класичного університету України (1661 -1865 рр.)

Лютий 2nd, 20136:50 am

0


Ґенеза класичного університету України (1661 -1865 рр.)

Xронологічно першим в історії вітчизняної класичної університетської освіти вважається Львівський університет (1661), утворений на базі Львівської єзуїтської колегії. З часу заснування і до 1773 р. він підпорядковувався владі єзу­їтського ордена.

У 1784 р. імператор Іосиф II підписав диплом про оновлення універси­тету. Крім філософського, юридичного, медичного і теологічного факультетів, до складу університету ввійшла й гімназія. Вона виконувала подвійну функцію: бази для комплектування контингенту студентів і майданчика для педагогічної практики. Зміст програм більшості факультетів набув світського характеру. Крім латини, мовою навчання подекуди стає й польська. Перші три роки студенти вчилися на філософському факультеті, який, як і раніше, був загальноосвітнім, підготовчим, а згодом переходили на один із спеціальних факультетів. З 1787 р. при університеті було відкрито Руський інститут (деякі дослідники назива­ють його українським), покликаний готувати, передусім, учителів для реальних і класичних гімназій, де навчалися українські діти. Початок XIX ст. у Австрії по­значився освітньою реформою, спрямованого на посилення впливу церкви. Тож з 1805 р. університет було перетворено на ліцей, університетський статус якому було повернуто лише 1817 р.

Загалом Львівський університет сформувався як значний науково-освітній центр. Зміцнювалася його співпраця з іншими відомими навчальними закла­дами – культурними центрами українських земель: Києво-Могилянською ака­демією, Чернігівським, Xарківським, Переяславським колегіумами. Значним став унесок університету в підготовку викладачів для шкіл і вищих навчальних закладів. Так, випускники університету – Ф. Лопатинський, Я. Заблоцький, М. Слотвинський, Я. Богомоловський викладали в інших відомих навчальних закла­дах, зокрема, в Московській академії. Наприкінці XVIII – у середині XIX ст. тут сформувалась українська науково-педагогічна школа (І. Мартинович, П. Лодій, І. Могильницький, І. Лаврівський, М. Гриневецький, Я. Головацький та ін.).

У Східній, Центральній і Південній Україні першої половини XIX ст. осно­ви класичної університетської освіти заклали три імператорські університе­ти – Xарківський, Київський св. Володимира і Новоросійський. Виникаючи в центрах промислово розвинених регіонів, вони слугували базою розвитку осві­ти і культури. Становлення університетської освіти розпочалося під час освіт­ньої реформи 1802 – 1804 рр. У 1802 р. було утворено Міністерство народної освіти, вийшов перший Статут Російських імператорських університетів (1804) та Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам (1804). Цими документами декларувалося структурування системи освіти за чотирма типами навчальних закладів: парафіяльні, повітові училища, гімназії та університети. Імперія поділялась на шість навчальних округів із центрами в університетах. На чолі Харківського навчального округу постав Харківський імператорський університет (1804), який було засновано на базі Харківського колегіуму з іні­ціативи В. Каразіна – секретаря Головного правління училищ Міністерства народної освіти. Від початку в університеті функціонувало чотири відділення -словесне, етико-політичне, лікарське (медичне) і математичне. Серед відомих викладачів – І. Ризький – перший ректор, І. Тимківський, Т. Осиповський, І. Срезневський, М. Бекетов, М. Лунін, О. Валицький, М. Лавровський та інші видатні випускники Харківського університету – історики: М. Костомаров, П. Гулак-Артемовський, В. Бузескул, М. Сумцов; філологи: І. Срезневський, О. Потебня; біологи: О. Данилевський, В. Черняєв; юрист Д. Каченовський та ін.

Київський навчальний округ, утворений у 1832 р., об’єднав навчальні за­клади Київської, Волинської і Подільської губерній. Освітньо-науковим цен­тром округу став Університет св. Володимира (1834), заснований на базі Волинського (Кременецького) ліцею. Університет відкрився у складі філо­софського факультету. 1835 р. розпочалися заняття на юридичному, а з 1841 р. – на медичному факультеті. На посаду ректора було обрано 29-річного професора ботаніки Московського університету, українця за походженням, Михайла Максимовича.

У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Новоросійський (Одеський) університет, який розпочав діяльність у складі трьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного і юридичного. В 1900 р. відкрився медичний факультет. У стінах університету працювало багато відомих науковців: І. Сеченов, Д. Заболотний, В. Липський, О. Ковалевський, М. Умов, М. Зелінський, М. Ланге, О. Трачевський, Є. Щепкін, Б. Веріго, В. Підвисоцький та ін.

Розвиток цих навчальних закладів регламентувався вимогами внутрішньоу-ніверситетських і загальних Статутів Російських Імператорських університетів (1804, 1835, 1863, 1884) щодо структури і змісту їх діяльності; створення при них навчальних закладів; визначення обов’язків і прав професорсько-викладацького складу і студентів; утворення навчальних закладів і керівництва ними; діяльнос­ті рад і правлінь університетів; функцій училищних комітетів; форм зв’язків із закордонними навчальними і науковими установами тощо. Факультети мали ка­федральну структуру. Діяли науково-предметні кабінети, лабораторії. Значний вплив на формування світогляду майбутніх фахівців, їхню наукову і професій­ну підготовку здійснювали університетські науково-педагогічні товариства за певними галузями знань. При університетах відкривалися музеї, астрономічні обсерваторії, закладалися ботанічні сади. Університетські училищні комітети (1804 – 1835) удосконалили систему шкільної освіти відповідних навчальних округів. Це стосувалося відкриття та опікування школами округу; методичної допомоги вчителям; видавництва підручників, навчальних посібників і забезпечення ними шкіл; створення шкільних бібліотек. Із середини XIX ст. сфера діяльності університетів розширюється. Вона починає охоплювати екстернат (іспити поза стаціонарним навчанням на звання домашнього вчителя) і після-дипломну підготовку через систему учительських з’їздів.