Гностицизм як філософська ранньохристиянська єресь

Вересень 28th, 20111:07 pm

0


Гностицизм як філософська ранньохристиянська єресь

Гностицизм як філософська ранньохристиянська єресь

Історія християнства на перших етапах його становлення була б неповною без звернення до специфічного релігійно-філософського напряму, що об’єднується під загальною назвою гностицизм.

У світській літературі прийнято вважати гностицизмом систему поглядів і віросповідну практику, що “являє собою синкретичне поєднання різнорідних елементів, зазнає впливу існуючих на той час течій та напрямків і здійснює на них зворотний вплив” [2, с. 24].

Однак у богословській думці вчення гностиків обґрунтовується як одна з ранньохристиянських єресей, що “намагалася з’єднати християнство із філософією, або убрати поганьську філософію в християнський одяг” [1, с. 146]. Ця течія “суспільної думки” базується на багатьох прикладах вчення Платона, грецьких культів та перського дуалізму, месопотамської астрології та єгипетської релігії.
Назва гностицизм грецького походження (гносіс – знання) й означає надрозумне знання про надприродну сутність Бога.

Гностицизм виник через природне бажання людини створити науку, що “захищає” доброту та всемогутність Бога від зла світу. Оскільки гностики споріднювали матерію зі злом, вони шукали шлях, яким можна було б створити філософсько-концептуальну систему, в якій “звільнити” Бога як духа з цього з’єднання зі злом і в якій людина також могла б духовно мати відношення до Творця [1,с.147].Сутнісною основою вчення гностиків було питання зла. Гностики стверджували, що матеріальний світ є зло. З цього випливає, що Творець і Управитель всесвіту – не великий і багатомилостивий Бог, а підлегла й недосконала істота – “деміург”. Відтак гностики визнавали Старозавітнього Сгову Творцем світу, але світу, що є недосконалим витвором матерії. Такий підхід дає право сумніватися в дійсності Єгови (Бога).

Не менш важливе місце у вченні гностиків займала доктрина докетизму – христологічне зловчення. Так, Син Божий, друга Іпостась Пресвятої Тройці – Ісус Христос за теорією гностиків не Боголюдина, а “Христос” і Ісус. Тим вони ставили Христа в залежність від Бога Отця. Вони відкидали дійсну людськість Христа, Його істинну смерть і воскресіння, що якраз і є найбільшим доказом його Божественності.
Виходячи із вчення про те, що матерія, а отже й тіло людини, це зло, гностики твердили, що Христос не міг з’єднатися з людським тілом. Або іншими словами, Він не міг бути одночасно добром і злом – Богом і людиною.

На їхню думку Христос – це ніщо інше, як Дух, що мав тілесні ознаки, що “Христос” злинув на людське тіло Ісуса лише на певний час, тобто на час Його земної місії. А на хресті, коли Син Божий “спустив дух” “Христос” залишив людське тіло ісуса вмирати на хресті.

Гностики вважали, що спасіння, по суті, було звільненням духа від матерії, усього фізичного. Це поступовий процес здобуття людського знання, яке освітлювало гностика й привертало його до сфери чистого духа. Таке відання людина досягала через надприродне об’явлення, яке було передане тим, хто є членом даної групи гностиків.

Слід пам’ятати, що гностики належали саме до тих груп, де культивувалися знання про Верховну Сутність і шляхи спасіння: проте воно поширюється лише в середовищі “своїх”, утаємничених [2, с. 26].
З цією метою гностики створювати філософські школи, містичні союзи, релігійні громади. Треба зауважити, що наука гностиків охопила широкі території Римської імперії і серйозно підкошувала основи християнського віровчення. їм вдавалося навертати до цієї школи не лише філософів і “мудреців” того часу, але й багатьох визначних представників Церкви другого століття [1, с. 148].
Церква вирішила стати на захист чистоти вчення Євангельського і дати рішучий відпір єресі гностиків. Ідейний поєдинок з єресями гностиків Церква Христова завершила в другій половині II ст. своєю повною перемогою.

Микола Шкрібляк
Науковий керівник – доц. Чорний І.П.

Використана література:
1. Ткачук І. Всесвітня історія християнства.    Вінніпег, Канада, 1999.
2. Романенко В.В., Чорний І. П., Шкрібляк М.В. Світоглядно-філософські джерела християнства. – Чернівці, 2000.