Густинський літопис як джерело української етнографії

23 Травня, 20113:12 pm

0


Густинський літопис як джерело української етнографії

Густинський літопис – цінне джерело української історіографії і мовознавства початку XVII ст. – є разом з” тим і чудовою етнографічного пам’яткою. Ряд його розділів (“Летописец о нашом Российском народе, от коего колена израсте, и како и когда в сія страны вселися, и чего ради Русю наречея” “О начале козаков”, “О идолах Руских”) мають етнографічний характер.
Написання твору, на думку більшості дослідників, відноситься до початку XVII ct. (приблизно 1620 p.). Вважають, що автором його міг бути відомий на той час український письменник Захарій Копистенський [3, с.96]
Пам’ятка дійшла до нас у списку, виконаному ієромонахом Михайлом Лосицьким 1670 р. у Густинському монастирі. Що ж до етнографічного змісту літопису, то тут особливо помітна ґрунтовна розробка проблеми походження Русі. Оригінальною в пам’ятці є розвідка про походження терміну Русь. Шукаючи відповідь, складач літопису звертається до чисельних руських, грецьких античних джерел, наводить різні міркування їх авторів щодо цього питання. Авторитет Початкового літопису,, однак, був для автора настільки великим, що він зрештою приєднується до думки Нестора і виводить “Русь от Рурика князі своего”. [І, с.236]
Цінним в етнографічному відношенні є невеличкий розділ “О козаках”. Термін “козак” автором Густинського літопису виводиться від власного імені “Козак”, яким начебто називався перший вибраний “спосредь себе” отаман козаків {3, с.367]. Виникнення запорізького козацтва справедливо пов’язується автором з боротьбою проти турецько-татарських загарбників. Однак козаки розглядаються не стільки як захисники українського народу, скільки у вигляді молодців, що начата сами в татарскую землю ходити, а оттуда многая добытая приносити… и даже оселе не перестают пакости творити Татаром и Турком” [1, с.368].
Цінним в етнографічному плані є розділ літопису “О идолах Руских”. Тут ми зустрічаємо одну -з найдавніших у східнослов’янській літературі розвідку про ранні форми вірувань слов’ян, зокрема тотемізм.
У цьому ж розділі наводяться короткі, але досить ґрунтовні нотатки про кожного з стародавньоруських богів. На перше місце, як головне божество ставиться Перун. Описані й інші божества: “Волос”, “Позвизд”, “Ладо”, І’Купало”, “Коляда”, “Дажбог”, “Хоре”, “Стрибог”, “Семаргл”, “Макош” [1, с.257].
Особливо цінні свідчення автора про форми купальської обрядовості – це найбільш ранній опис народного свята Івана Купала [2, с.44-45]
На території “Руської землі” складач літопису на підставі, слід гадати, діалектних та культурно-побутових ознак виділяє “Волынь”, “Подоля”, “Украйну”, “Подгоря”.
Автору Густинського літопису відомі численні біблейські й історичні письмена та народи: “елліни”, “римляне”, “пафлягоняне”, “печеніги”, “половці”, “варяги”, “скіфи” та ін. Як сусіди українців згадуються “москва, турки, татари”, “ляхи”, “литва”. Крім того, автор розрізняє територію “Белой Руси” [2,
с.45] ;
Таким чином, етнологічна традиція давньоруського літописання знаходить своє продовження в українських літописах XVI – початку XVII ст., зокрема Густинському, який хоч і є в першу чергу історичним джерелом, все ж таки містить багато відомостей з етнографії України.

Людмила Шериля
Науковий керівник – доц. Шестаков Ю.П.

Використана література:
1. Полное собрание русских летописей…, – Т. II. -С.-Пб., 1843.
2. Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії. – К.: Наук, думка, 1964.-247 с.
3. Грицай М. С. Давня українська література. – К: Вища школа, 1989. -414 с.