Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності

Квітень 25th, 20115:08 am

0


Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності

Нижче наведено частину дослідження “Контроль рівня сформованості у студентів другого курсу вмінь удіювання“. За цим посиланням ви зможете знайти детальний опис роботи і список джерел.

Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності

У психології під аудіюванням розуміють процес сприйняття і розуміння мови, яка звучить. М.І. Жинкін [9, с. 97] визначає процес сприйняття як аналіз і синтез матеріальних засобів мови (фонем, складів, слів, інтонацій, речень), а розуміння – як аналіз і синтез сигнальних і смислових значень усіх цих засобів. Проблема навчання цього складного виду мовленнєвої діяльності розглядалася в низці досліджень (Н.О. Висоцька, Г.Г. Городілова, Г.В. Колосніцина, К.І. Мотіна, Н.С. Ожегова, Н.І. Соболєва та ін.) [7, c. 43]. У цих роботах було висвітлено питання навчання передбачення при сприйнятті мови, яка звучить, смислової структури і мовного оформлення навчальних аудіотекстів [10, с. 10], організації навчання аудіювання на різних етапах [7, с. 56]. Проте оволодіння цим видом мовленнєвої діяльності студентами можливо лише з урахуванням постановки методичного завдання для кожного з етапів навчання у вищому навчальному закладі та організації мовного матеріалу, спрямованого на сприйняття і розуміння усного мовлення.

Склад операцій, на які розпадається сприйняття мовлення, що звучить, на різних етапах навчання, неоднаковий і залежить від рівня сформованості вмінь аудіювання. Новачок, який починає вивчати мову, здійснює більш розгорнену аналітико-синтетичну діяльність, яка по мірі навчання перетворюється в згорнутий автоматизований процес пізнавання слів та цілих речень [11, c. 186].

Оскільки метою будь-якого контролю являється визначення рівня сформованості мовленнєвих вмінь і того, наскільки точно та повно сприйняли студенти той чи інший аудіотекст, то, перш ніж говорити про засоби перевірки розуміння, необхідно звернутися до питання про рівні сприйняття та розуміння.

Найбільш відомою являється типологія А. Р. Лурія, який виділяє чотири рівня розуміння [11, c. 186]: рівень слів, рівень речень, рівень складного синтаксичного цілого (смислового) шматка та рівень тексту.

Основною відмінністю цих рівнів є глибина, повнота і точність розуміння, а також складність операцій, що здійснюються слухачами. Розуміння на рівні слів має фрагментарний характер, воно залежить від співвідношення між продуктивним, рецептивним та потенційним словником слухача та від його здатності використовувати детермінуючу функцію словосполучень та контексту.

Студент з низьким рівнем мовної підготовки часто відрізняє на слух окремі слова та найбільш легкі фрази, здогадуючись завдяки цьому про тему повідомлення.

Розуміння речень залежить від їх синтаксичних характеристик. Складність заключається в розумінні логіко-граматичної структури складного речення. Мисленнєві операції пов’язані в даному випадку з особливою формою синтезу окремих елементів та одночасного, а не послідовного огляду всього речення.

Розуміння складного синтаксичного цілого відбувається шляхом розчленування мовленнєвого повідомлення на частини та їх смислового групування, визначення засобів поєднання речень, що складають смисловий шматок, визначення його теми, початку та закінчення думки за основними синтаксичними ознаками.

Сприйняття всього тексту залежить від розуміння предикативного зв’язку речень, бо він найбільш стабільний та інформативний, від композиційно-смислової структури тексту, стиля та жанру. Наприклад, описові тексти, що не мають фабули, погано сприймаються на слух і не викликають невимушеної уваги .

Ця типологія рівня розуміння являє інтерес з точки зору розвитку прогностичних вмінь, дозволяючи прослідкувати за складністю висування формальних та смислових гіпотез, однак, для організації контролю не дуже корисна [11, c. 187].

Таким чином, можна зробити висновок, що аудіювання – це рецептивний вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує розуміння того, що сприймається на слух, і належить до усної форми мовлення, а також є високоактивним творчим процесом. Те, що почує та зрозуміє слухач, залежить не тільки від того, що скаже мовець, а й від зустрічної внутрішньої активності самого слухача, його особистості. А навички та вміння слухання, які забезпечують розуміння почутого через зустрічну внутрішню активність слухача, складають мовленнєву компетенцію в аудіюванні. Вона дуже тісно пов’язана з мовною, соціокультурною та іншими видами компетенцій у цьому виді мовленнєвої діяльності [26, с. 124].