Характеристика особливостей давньогрецької лірики

8 Вересня, 20132:10 pm

0


Характеристика особливостей давньогрецької лірики

«Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними». Ці сло­ва римлянина Овідія цілком співзвучні розповіді про виник­нення лірики в Давній Греції. Людина починає шукати літера­турної форми, що була б у змозі відобразити зміни в житті суспільства. З одного боку, за допомогою нових форм вона пра­гне відновити порушену сталість світу; з іншого — відчуває по­требу залишити в творі мистецтва частку себе, свої сумніви та способи їх вирішення, свій сум та його розраду, свою радість та її перехід у спокій.

Які ж зміни в суспільному житті Давньої Греції вплинули на появу нових літературних форм? У VIII столітті до н.д. Греція зазнає разючих змін. У колись монолітної общини, що слухала довгі сказання Гомера, виникають нові потреби — виробництво нових знарядь праці, спілкування з іншими общинами, обмін власних виробів, їх перевезення тощо. З’яв­ляються «нові люди» — ремісники, моряки, крамарі. Вони розуміють, що принципи епічної традиції не допоможуть У сучасному їм світі.

Лірика — один з родів літератури, в якому осмислюється сутність людського буття у формі переживань.

Чим різняться епос і лірика? Епічний поет описує сталий, позбавлений руху всесвіт, переповідає про богів та їхній вплив на світ. Все визначено заздалегідь, ніщо не створює раптовос­тей, не вносить сум’яття. Світ ліричного поета позбавлений сталості та остаточної визначеності. Він веде з богами внутрішній, дуже особистісний діалог. У цьому сенсі лірика сповнена глибокого релігійного чуття. Ліричний діалог посту­пово стає монологом, розмовою поета з самим собою, нама­ганням зрозуміти власні почуття, їх боротьбу, спостереження за якою захоплює слухача.

Як і епос, лірика часто звертається до міфологічних сю­жетів. Та міфологічні сюжети усе більше переосмислюються і вже не переносять слухачів до ідеального минулого. Навпаки, вони примушують слухача жвавіше порівнювати розвиток давніх легендарних подій із сучасними ситуаціями. Задля цього лірики захоплюють слухачів новим трактуванням дій відомих героїв. Так, давньогрецька поетеса Сапфо використовує історію про викрадення Єлени з міфів про Троянську війну, але виражає цілком протилежні думки та настрої: наголошує на тому, що Єлена самостійно зробила вибір, плекаючи в серці рідкісний дарунок кохання.

Особливістю давньогрецької лірики було й те, що предме­том її зацікавлення була не окрема людина в усій різноманіт­ності та складності внутрішніх почуттів, а людина як частина суспільства, як громадянин, що відчуває себе невід’ємною час­тиною цілого. На відміну від епосу, особою, на яку спрямовано погляд поета, ліричним героєм твору все частіше стає сам автор.

Паралельно з народженням та розвитком лірики в Давній Греції виникає філософія. Філософи, розпочинаючи свій по­шук розв’язання проблеми походження світу, особливості його устрою, все частіше ставлять перед собою питання: «Що таке людина? Яку роль вона відіграє у світі? Якими силами во­лодіє?» Саме на ці запитання в художній формі шукають відповіді й ліричні поети.

Жанрове розмаїття лірики. Лірична поезія пов’язана з піснями, що існували в доісторичні часи. Саме з цих робочих та обрядових пісень лірика черпає строкатість поетичних розмірів. На зв’язок із музикою вказує сама назва, об­рана давніми греками для нових літературних творів — «ліри­ка», що буквально означало «мистецтво гри на лірі», тобто мУзична частина виконання була не менш важливою за словесну.

Вирізняють два великі різновиди ліричної поезії — Декламаційну та мелічну (від мелос — пісня).

Декламаційна лірика згодом відмовляється від супроводу Музичних інструментів. Найулюбленішим жанром декламаторів була поезія, написана у вигляді двовіршів, першим рядком яких був повний, а другим — неповний гекзаметр.

Усічений другий рядок наближав елегію до виразного мовлення, замінюючи плинність гекзаметра пружним ритмом. Давньогрецька елегія не має практично нічого спільного з елегією сучасною — сумними віршами про швидкоплинність життя, самотність тощо. Давньогрецька елегія оптимістична, її погляд спрямовано в сьогодення, її творця турбують не власні проблеми, а небезпеки, на які наража­ються співгромадяни. Поет прагне своїм словом прислужитися всьому місту-полісу, повчати нерозумних та підтримувати мудрих.

Іншим поетичним розміром декламаційної лірики був ямб. Традиція виводить ямби з міфічних часів і пов’язує з ім’ям служниці Ямби, яка єдина змогла розрадити богиню Деметру після викрадення її дочки, Персефони.

Ямби ще більше скидалися на невимушене щоденне мовлення. Ямбічна стопа складалася з короткого та довгого, виділеного інтонаційно, складів. Темою ямбів було, як правило, дошкуль­не висміювання суперника, підкреслення його негативних рис.

Разом із ямбами широко використовувались обернені до них стопи — хореї, що складалися з довгого, виділеного наго­лосом, та короткого складів.

Елегія — один із жанрів лірики, у якому виражені настрої журби; у Давній Греції — оптимістичний за змістом двовірш, другий рядок яко­го розмежований цезурою на дві рівні частини.

Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

Хорей — двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Строфа— кілька віршованих рядків, об’єднаних римою та змістом.

Мелічна лірика походить від веселої первісної пісні, співа­ної під час роботи або дозвілля. Пісню виконує або сам поет, підіграючи собі на лірі, або хор.

Особливістю меліки було й те, що поети через співоче вико­нання створювали цілі строфи — групу поетичних рядків, об’єднаних спільною, повторюваною ознакою. Ось такий ви­гляд має «сапфічна» строфа (від імені поетеси Сапфо).

Найвідомішими представниками м е л і к и були Сапфо й Анакреонт.

Особливістю античної лірики було те, що різні її різновиди створювалися різними давньогрецькими діалектами. Поезія ніби прагнула об’єднати всіх греків, продемонструвати за відмінностями спільні джерела їхньої духовності.

Головні ознаки давньогрецької лірики:

– міцний зв’язок з народними піснями, музичний супровід;

– строкатість форм;

– прив’язаність до сьогодення, актуальних проблем;

– переосмислення міфологічного начала;

– намагання змалювати внутрішній світ людини;

– спроби використання внутрішнього монологу;

– ототожнення ліричного героя з автором;

— повчальність у поєднанні з розважальністю.