Характеристика особливостей персько-таджицької поезії

Жовтень 20th, 20135:32 am

0


Характеристика особливостей персько-таджицької поезії

Арабське завоювання Ірану. Іранські народності Середньої Азії та Ірану володіли багатою культурною спадщиною, витоки якої сягають І тисячоліття до н. д. Стародавні іранці мали не лише унікальні архітектурні й мистецькі пам’ятки, а й свою священну книгу «Авесту», записану золотом на шкурах биків. Це була Біблія іранських народів, які сповідували релігію зороастризму.

У VII столітті війська Арабського халіфату нанесли руйнівного удару стародавній іранській культурі. Вогнем і мечем насаджувалась релігія завойовників — іслам і нова мова — арабська. Протягом двох століть арабська мова була в Ірані державною і літературною.

Проте поступово більш розвинена культура завойованих іранських народів стала брати гору над іще молодою культурою арабів. І переможці — мусульмани стали захоплюватись розкішшю побуту і мистецтва, музикою і вцілілими зразками високохудожньої поезії підкорених ними народів.

Відродження культури Близького Сходу. У середні віки (VIII— XVI століття) на Близькому Сході відбулося культурне Відродження (мусульманський Ренесанс). Ара-би-завойовники перейняли у підкорених народів — сирійців, єгиптян, іранців — державний і мистецький досвід. Особливо за часів правління Аббасидів, у добу Багдадського халіфату (VIII—IX століття), зростає культурний і державний вплив іранців, пожвавлюється інтерес до античної спадщини, з’являються і утверджуються гуманістичні ідеали. Східний гуманізм — віра в людину — тісно переплітається 3 новою релігією — ісламом.
На іранських землях поряд 3 арабомовною розквітає література перською мовою — фарсі. Цей процес почався в Середній Азії і Хора-сані — в північно-західній частині Ірану, де була утворена держава Саманідів. Саманіди зміцнювали свою державну владу, з одного боку — вірністю ісламу, з іншого — відродженням рідної мови та традицій. Політичним і культурним центром Саманідів були Бухара й Самарканд. Тут під покровиТель-ством шахів1 та емірів2 збиралися найталановитіші музиканти, поети, художники, процвітало мистецтво.

Поезія як найвищий сплеск народного генія. Саманіди підтримували молодого поета Рудакі, який на їхнє запрошення прийшов із маленького гірського села до шахських палат і став не лише визнаним царем придворної поезії, а й зачинателем відродження перської культури. Поява в IX—X століттях творів Рудакі поклала початок новоперській літературі, розквіт якої припадає на X—XV століття. Ця література, зокрема поезія, позначена всесвітньо відомими іменами Фір-доусі, Хайяма, Нізамі, Сааді, Гафіза і є однією з найрозкішні-ших гілок на дереві світової літератури. їхня поезія сповнена любові до квітучої весняної природи і людини, жагою життя і водночас філософськими роздумами про сенс буття, місце людини у світі.

Перська поезія у світовій літературі. Перська класична поезія сприяла розвитку літератур Азії, Закавказзя, Індії та Європи. Турецька, узбецька, азербайджанська, грузинська, вірменська, західноіндійська та інші середньовічні поезії позначені її впливом. Перська мова з часів Середньовіччя аж до XVIII—XIX століть була своєрідною латиною для східних народів, а перська поезія — неперевершеним взірцем.

Завдяки «Західно-східному дивану» Гете Європа наприкінці XIX століття відкрила для себе перську поезію. З’явилися численні переклади й наслідування — в німецькій, англійській, французькій, угорській, польській, російській, українській літературах. Українською мовою перську поезію з оригіналу перекладали Агатангел Кримський. Павло Лозієв, Василь Мисик.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.