Характеристика педагогічного спілкування як форми педагогічної взаємодії

Жовтень 5th, 20124:14 pm

0


Характеристика педагогічного спілкування як форми педагогічної взаємодії

Основою сучасної парадигми професійної підготовки фахівця з ви­щою освітою є ствердження пріоритету розвитку особистості студента. Він автор свого майбутнього, а викладач має честь допомагати йому. Саме тому безпосередніми учасниками педагогічної взаємодії є викла­дач і студент, між якими встановлюються як ділові, так і міжособистісні взаємини. їхнє співробітництво в реальних міжособистісних контактах є тим соціальним середовищем, в якому відбувається становлення осо­бистості майбутнього фахівця і подальший розвиток особистості викла­дача, адже кожен із них знаходить умови для власного особистісного зростання.

Формою педагогічної взаємодії і у процесі навчання, і у ьлхованні є спілкування – вербальний або невербальний контакт. Спілкування – про­цес обміну між людьми певними результатами їхньої психічної та духо­вної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінка­ми, почуттями й настановами.

Професійно-педагогічне спілкування є основою науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи та одним із найголовніших аспектів його професіоналізму і педагогічної майстерності. Педагогічна діяльність пов’язана з досить інтенсивним і майже безперервним професійним спіл­куванням. Усі основні форми організації навчального процесу (лекція, семінарське заняття, іспит та ін.), виховна робота та науково-методична діяльність у вищій школі пройняті цим складним і багатофункціональним соціально-психологічним явищем – «розкішшю людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері).

Професійно-педагогічне спілкування має соціальний і психологічний зміст. Соціальний зміст педагогічного спілкування визначається тим, що це спосіб передавання форм і змісту соціального досвіду, культури; за­сіб задоволення потреби людини в іншій людині; передумова психічного розвитку індивіда; чинник формування особистості. Психологічна сут­ність педагогічного спілкування полягає в тому, що воно розкриває пси­хологічний зміст однієї людини для іншої, завдяки чому взаємозбагачу­ється духовний світ і викладача, і студента.

Спілкування охоплює такі функції та аспекти:

1) Сприйняття, пізнання і розуміння партнера (соціально-перцептив-на функція).

2) Передача інформації та обмін індивідуальним досвідом (комуніка­тивна функція).

3) Вироблення спільної стратегії взаємодії, реалізація соціальних ро­лей та організація сумісної діяльності (інтерактивний аспект).

4) Прояв взаємних оцінних ставлень один до одного, експресивні ре­акції кожного суб’єкта спілкування, а також індивідуальні переживання ситуації спілкування та реагування на емоційну напругу (емоційно-цін­нісний аспект).

5) Соціальна самопрезентація (особистісний аспект).

Результатом спілкування є те, що за допомогою різних засобів кому­нікації встановлюються взаємини, сприятливі для спільної діяльності. Тому всі проблеми управління педагогічним процесом у системі освіти пов’язані зі спілкуванням педагога з учнями, викладача зі студентами.

Професійно-педагогічне спілкування викладача зі студентами має та­кі цілі:

– інформаційна – взаємний обмін науковою і навчальною інформа­цією;

ціннісно-орієнтаційна – передавання суспільно-значущих і профе­сійно-важливих норм і цінностей;

регулятивна – переконання, навіювання та інші засоби впливу для регуляції спільної діяльності;

соціальна – узгодження спільних дій, отримання зворотного зв’яз­ку про характер стосунків між суб’єктами педагогічної взаємодії;

спонукальна- мотивація діяльності студента, його психологічна підтримка.

Значення професійно-педагогічного спілкування викладача зі сту­дентами:

1) Педагогічне спілкування є засобом реалізації мети, змісту і при­йомів педагогічних впливів, які спрямовані на розвиток особистості сту­дента як майбутнього фахівця.

2) Завдяки педагогічному спілкуванню викладач постає персоніфіко­ваним посередником між драмою наукових ідей і студентом.

3) Через експресивний бік педагогічного спілкування викладач «зара­жає» студентів своїм ставленням до науки, викликає у них живий інтерес до неї. Ось чому майстерність педагогічного спілкування є одним з най­головніших аспектів професіоналізму викладача.

4) Викладач своїм прикладом пропонує студентам культурну норму взаємин і спілкування і тим самим формує в майбутнього фахівця кому­нікативну компетентність, необхідну для вирішення завдань професій­но-педагогічної діяльності: вміння чути і розуміти іншу людину, вислов­лювати свої думки і почуття, регулювати емоційну напругу у взаємодії з іншою людиною, діяти відповідно до розуміння події та ін. У цьому виховне значення педагогічного спілкування.

5) Професійно-педагогічне спілкування сприяє передачі громадян­ських, національних, професійних і моральних цінностей. Воно формує духовний світ студента і презентує модель його майбутньої професійної поведінки, є сферою реалізації викладачем своїх сутнісних сил через процес персоналізації, «транслювання» свого «Я» на особистість студен­та. Спілкування з викладачем допомагає студентові самоствердитися в нових соціальних ролях «студента» і «майбутнього фахівця». Воно спри­яє формуванню соціально-професійного аспекту «Я-концепції», коригує самооцінку та визначає перспективи особистісного зростання студента в навчально-професійній сфері. Завдяки педагогічному спілкуванню у сту­дентів з’являються мотиви професійної самоосвіти й самовиховання.

Щоб професійно-педагогічне спілкування було ефективним, виклада­чеві треба оволодіти психолого-педагогічною культурою спілкування, що відповідає принципу гуманізму:

– знати психологію студентського віку та психологічні особливості конкретної студентської аудиторії;

– об’єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну актив­ність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;

– уміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до зміс­ту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної навчальної роботи всіх студентів;

– вибирати такий спосіб своєї професійної поведінки, який найкра­ще відповідав би психологічним особливостям і психічному стану сту­дентів;

– володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, умінням організовувати діалогічну взаємодію;

– своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до ре­альних умов педагогічної взаємодії;

– аналізувати процес педагогічного спілкування, встановлювати спів­відношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.

Таким чином, психолого-педагогічна культура спілкування – це такі його ознаки і властивості, сукупність яких свідчить про його психолого-педагогічну довершеність (умотивованість, спрямованість, комунікатив-ність, урегульованість тощо), які забезпечують комунікативно-творчу і психологічно-комфортну педагогічну взаємодію, взаємообмін інформа­цією, взаємовплив і взаєморозуміння викладача і студентів.