Характеристика проблеми інформаційної навантаженості сучасної освіти

16 Серпня, 20139:55 am

0


Характеристика проблеми інформаційної навантаженості сучасної освіти

Освіта як історичний процес формування людини в соціумі безпосередньо відображає соціальне буття всього людства. Людина проникає в культуру соціуму через освіту і опиняється в центрі взаємодії складних систем. Максимальна актуалізація відносин людина-світ відбувається саме у сфері освіти як медіумі між індивідом і родом, людиною і природою, людиною і культурою, людиною і річчю, людиною і своїм внутрішнім Я….

Це обумовлює необхідність прийняття до уваги всіх трансформаційних перетворень, які відбуваються в соціумі які у свою чергу, є джерелом навантаженості освіти. Безумовно, освіта трансформується в соціокультурному просторі, в світі, який глобалізується, в ході розвитку системи знань при інтенсивному впровадженні інформаційно-комунікаційних технологій. Слід також зазначити, що політичні вибори, економічні спади і підйоми, фінансова нестабільність і навіть національна боротьба всередині держави певним чином відбивається на якості освіти.

Ігнорування гуманітарного сектора в освіті призводить до антигуманізації соціуму, що, значною мірою, ускладнює розвиток особистості. Якщо звернутися до традиційної системи освіти Радянського часу, то велика увага приділялася вихованню саме моральної сторони людини і формуванню у нього естетичного смаку. Це видно і через тексти в підручниках, і через обов’язкове відвідування різноманітних гуртків за інтересами, і через піонерську організацію, яка, в першу чергу, дисциплінувала і виховувала відповідальність індивіда перед соціумом. Отже, у нас є всі підстави стверджувати, що освіта завжди була і є тим центром, через який реалізуються відносини в соціумі і визначається вектор його розвитку.

Однак, інформацію, яку отримували суб’єкти освіти в традиційній вищій школі, дозволяла лише задовольняти потреби соціуму і виражалася в підготовці вузькоспеціалізованих кадрів, знання яких були спрямовані на реалізацію поставлених завдань в тій чи іншій галузі виробництва соціуму. Зараз же такі знання не мають ніякої цінності, так як дуже швидко втрачають свою актуальність в умовах інтенсивної комп’ютеризації та інформатизації соціуму.

Знання, які отримує суб’єкт освітнього процесу, повинні бути гнучкими, а сам суб’єкт освіти має бути відкритим до нового доступу інформації, навіть якщо він вже закінчив навчальний заклад. Світ дуже стрімко змінюється, змінюються технології, а, отже, і вимоги до освіченої людини також змінюються. Якщо людина не зможе швидко адаптуватися і адекватно сприймати інтенсивні інформаційні потоки, то він не зможе існувати в цьому світі. На даному етапі розвитку людства інформація, яка перетвориться в знання, має цінність головним чином тоді, коли вона привертає до себе увагу, коли вона актуальна і якісна. Однак, оскільки інформаційний простір постійно розширює свої кордони, необхідно оволодіти певною методологією роботи з інформацією.

Безумовно, трансляція знань, в першу чергу, здійснюється завдяки класичній системі освіти, у структурі якої можна виділити дві якісно різні складові, які дуже тісно переплітаються і перебувають у постійній взаємодії – навчання і виховання. У процесі виховання суб’єкт освіти збагачує свій досвід принципами життя, щоб існувати в гармонії із соціумом, який формує особистість через взаємодію з культурою. Процес навчання, у свою чергу, дає людині можливість отримати наукові знання про світ, в якому він живе, і усвідомити свій безпосередній зв’язок з природою.

Говорити про самодостатність якого-небудь процесу окремо не представляється можливим, т. к. руйнується принцип формування цілісності особистості. Процеси навчання і виховання спрямовані не на передачу обмеженою сукупності знань, яка дозволяє вирішувати вузьке коло питань у рамках своєї спеціальності, а на вміння самостійно оволодівати знаннями, притому тільки корисними та актуальними, які відповідають всім вимогам сучасних наукових досягнень.

Раніше єдиним носієм інформації і знань в освіті був педагог. Потім з’являються книги, бібліотеки, а отримати необхідну інформацію стає можливим не тільки в навчальному закладі через суб’єкт-суб’єктні відносини: педагог – студент, а й займатися самоосвітою через взаємодію з книгою в бібліотеці. Однак, зараз, завдяки стрімкому розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, людина стає необмеженою у доступі до інформації, особливо завдяки всесвітній мережі Інтернет, причому спостерігається зміна суб’єкт – суб’єктних відносин на відносини суб’єкт – комп’ютерна мережа.

У результаті цих перетворень роль педагога змінюється на організаторську та управлінську, коли обидва суб’єкта освіти стають шукачами знань і істини. Методика подачі матеріалу має бути спрямована на розвиток у суб’єктів освіти критичного мислення і прати шаблонні стереотипи. Матеріал, який подається повинен бать у великому обсязі і різноплановим, а перевірка засвоєння повинна здійснюватися диференційовано, що дозволить з кола однакових можливостей виділити індивідуальні способи їх реалізації. Отже, важливим стає не власне знання, а методологія його отримання.

Таким чином, перед соціумом виникла проблема, яка потребує негайного розв’язання: як навчити людину розуміння того, що вчитися треба протягом усього життя, щоб не загубитися в цьому світі; як навчити його самостійно отримувати нові знання, через складну роботу з постійним напливом інформаційних потоків , і, нарешті, як спонукати у людини внутрішню потребу до нових знань, адже, на превеликий жаль, у наш час діти вчитися просто не бажають.