Гесіод

(кінець VIII — початок VII ст. до н. е.)

Життя і творчість. Після Гомера першим поетом, історичне буття якого не викликає жодних сумнівів, був Гесіод. Його історична поява спричинилася самим часом, точніше, дальшим розкладом общинно-родового суспільства, який засвідчив уже Гомер у своїх поемах. Дедалі поглиблювався конфлікт між аристократією і селянством. У самій общині почався соціальний поділ, розшарування землеробів, що привело до появи середнього і біднішого селянства.

Нові соціальні групи вже не задовольнялися традиційними темами щойно народженої літератури. Розвиток сільського господарства змінював психологію селянства, вже міцно зв’язаного з клаптиком власної землі, якої раніше в нього не було. Тепер цьому селянинові потрібні були твори, які б розповідали не про війни і подвиги міфологічних героїв, значною мірою вже йому чужих, а про мирний побут і працю, твори, які б практично йому допомагали у важкій повсякденній роботі.

Виразником нових духовних запитів землеробів і став Гесіод, засновник дидактичного епосу (від давньогрецького слова «дидактос» — настановчий, повчальний).

Час життя Гесіода визначити неможливо за браком точних відомостей. Але найімовірніше він жив наприкінці VIII і на початку VII ст. до н. е., хоч дехто з учених і припускає, що Гесіод міг бути молодшим сучасником Гомера. Як розповідає сам поет у своїх творах, батько його був мореплавцем, але через деякий час мусив відмовитися від цієї небезпечної професії, придбав шматок землі в малопридатній для сільськогосподарської праці Беотії (одна з центральних областей Греції з головним містом Фіви), збудував хатину. З дитинства Гесіод допомагав батькові хазяйнувати, випасав його невеличку отару овець біля гори Гелікон. За міфами, на ній проживали покровительки мистецтва — прекрасні Музи. Цікаво, що свій поетичний талант Гесіод пов’язує з цими богинями:

Пісень прекрасних своїх научили вони Гесіода У ті часи, як овець під священним він пас Геліконом… З буйнозеленого лавра і посох чудовий зробили, Дали мені, божественних пісень надихнули в дарунок, Щоб я оспівував в піснях тих те, що було і що буде. Плем’я блаженних богів величати мені наказали…

(Тут і далі переклад Н. Пащенко. «Теогонія», 22—23, 30—34)

Після смерті батька Гесіод з молодшим братом Персом поділили його спадщину. Гесіод продовжував господарювати і нажив певного достатку. Інакше сталося з Персом. Він виявився людиною легковажною і швидко розтринькав усе, що дісталося у спадок. До того ж ще й підкупив нечесних суддів і відібрав у брата значну частину його батьківщини. Цей учинок дуже образив Гесіода. Коли ж Перс і відібране пустив на вітер, а потім звернувся за допомогою до Гесіода, той вирішив допомогти братові, але не матеріально, а у вигляді моральних повчань. Для цього він і створив свою дидактичну поему «Роботи й дні».

Мабуть, перед цим поет склав велику поему «Теогонія» («Походження богів»), від якої збереглася лише початкова частина (трохи більше тисячі рядків). Прославивши за традицією спочатку Муз («Музи навчили мене незрівнянні заспівувать гімни»), Гесіод розповідає, як з безодні Хаосу постають Гея (Земля), підземне царство Тартар, сила любові (Ерот). Від Геї народжується Уран (Небо), Ереб (Пітьма) і Ніч, а від Ночі — Ефір і День.

Від союзу Урана і Геї з’являються титани, яких очолює могутній Крон, батько Зевса. Далі Гесіод розповідає про народження інших богів, боротьбу Зевса з Кроном, якого Зевс скидає з трону в Тартар і стає володарем землі й небес, війну з титанами тощо. Інколи поет обмежується простим переліком імен богів, що народжувалися, але часом створює цікаві й складніші в художньому плані картини — такі як покарання Кроном свого батька Урана, врятування Реєю сина Зевса, боротьба Зевса з титанами, з потворним велетом-драконом Тіфоном, подвійний обман Зевса хитрим Прометеєм.

На жаль, основна частина «Теогонії», що давала повний родовід богів і героїв, до наших днів не дійшла. А вона була б цінним свідченням про ранню систему міфологічних уявлень греків, бо пізніші перекази або згадки про ці міфи зазнали значних змін чи переробок.