Індивідуалізація в процесі професійного навчання іноземним мовам

Лютий 15th, 201310:58 am

0


Індивідуалізація в процесі професійного навчання іноземним мовам

В наш час проблема викладання іноземної мови у вищій школі являє собою вирішення одного дуже важливого і суперечливого питання, відповідь на яке вкаже шлях і способи його вирішення: чи можливе досягнення мети навчання іноземної мови, якщо шлях до неї буде лежати через навчання?

При досить багатосторонньому висвітленні педагогічних і методичних питань цієї проблеми її психологічна сторона залишається менше представленою, тим більше з позиції навчальної діяльності студентів.

Освіта – це, перш за все, самоосвіта, де кожен учень студент, виходячи з своєї індивідуальності, бере від навчального процесу те, що йому в житті потрібно. Учень може почати проходити певні навчальні курси в мережі, або записатися до такого табору: детский языковой лагерь, щоб покращити свої знання.

Відомо, що індивідуальність включає в себе три підструктури:

1) індивідну підструктуру;

2) суб’єктну підструктуру;

3) особистісну підструктуру;.

Індивідуальна підструктура – це здібності людини (фонематичний слух, інтонаційні, мовні здібності), а метою є їх облік та розвиток.

Суб’єктна підструктура – це навчальні вміння, тобто уміння виконувати вправи всіх видів, працювати з роздатковим матеріалом, різними опорами, працювати в парах і групах; метою є розвиток індивідуального стилю навчальної діяльності.

Особистісна підструктура включає в себе контекст діяльності, особистий досвід, інтереси, схильності, емоції, світогляд; метою індивідуалізації в даному випадку є створення комунікативної мотивації.

Дане положення докорінно змінює ідеологію конструювання всього змісту навчання іноземної мови, роблячи актуальними особистісні та емоційні компоненти сприйняття інформації.

Так, даний підхід, не змішуючи і не ставлячи знак тотожності між поняттями «навчання» та «освіта», дозволяє говорити нам не про навчання іноземної мови, а про іншомовному освіту, що, в свою чергу, є ні чим іншим, як передачею іншомовної культури. При такому підході закладаються не лише основи успішного виконання завдання, але і криються психологічні детермінанти, що лежать в основі самоосвіти.

В даний час не можна обходити увагою і змінюваний характер суб’єктно-об’єктних взаємин викладача і учня. Стереотипні суб’єктно-об’єктні відносини в системі «викладач – студент» повинні поступитися місцем суб’єктно-суб’єктним відносинам, коли провідною функцією викладача стає формування у студента потреби до пізнання, розвиток необхідних для самостійної навчальної діяльності умінь. Це забезпечується спонуканням студентів до пізнавальної активності. Невимушена активність особистості у пізнавальній діяльності вимагає від викладача пошуку нових форм організації навчального процесу.

Роль викладача в аудиторії також змінюється. У центрі організації навчальної діяльності варто компетентний педагог, від якого залежить вирішення завдання розкриття індивідуального творчого потенціалу особистості, перетворення її з об’єкта на суб’єкт, застосування найбільш ефективних методів навчання. Одним із завдань викладача є постійна готовність виступати в ролі еталонного зразкового партнера по спілкуванню, завжди готового до взаємодії з кожним членом групи, з метою практичного використання мовних знань учнів і прояви їх як особистостей. Цьому сприяє аргументованість думки, оригінальність представляються ідей, пошук нових підходів до відомих явищ, нетрадиційне рішення пропонованих питань.

Важливою проблемою є досягнення оптимально ефективного педагогічного взаємодії педагога з учнями. Така взаємодія має спиратися на гуманізацію міжособистісних відносин, яка має на увазі досягнення взаєморозуміння, довіри, гармонії, контакту. Створення сприятливого психологічного клімату довірчих відносин між викладачем і студентом є обов’язковою умовою успішної спільної діяльності, а також розвитку індивідуальності кожного студента. Виховання самоповаги передбачає зняття почуття страху, невпевненості, тривожності, формування позитивного ставлення до іноземної мови.