Історія дослідження пам’яток роменської культури

Липень 6th, 20112:00 pm

0


Історія дослідження пам’яток роменської культури

Історія дослідження пам’яток роменської культури

Проблема дослідження старожитностей на території Дніпровського Лівобережжя, відомих як пам’ятки роменського типу, посідає значне місце у вітчизняній археології і з моменту їх відкриття постійно привертає увагу дослідників [3, с. 37].

Назва “роменські” була отримана пам’ятками за назвою групи поселень, досліджуваних Н.Є.Макаренком на поч. XX ст. поблизу м.Ромни на Лівобережжі Дніпра в Україні. Це, однак, не означає, що слов’яно-руські поселення VIII – X ст. роменського типу на цій території раніше були невідомі. Поселення ці входять у науковий обіг ще з початку XIX ст. Більш того, деякі з них вже тоді піддавалися науковому вивченню. Вже у 1829 р. Л.Дмитркжов дослідив городища біля села Горналь (колишній Білогорський монастир). Ним були проведені тут розкопки курганів із трупоспаленням і трупопокладенням. Дуже обережно він ставить питання: чи не були ці кургани слов’янськими? Але далі гіпотез автор не пішов. У 1839 р. Пассеком було досліджене городище Каганве (Донецьке), відоме зараз як поселення роменського типу.

У другій половині XIX ст. пррофесор харківського університету Ю.І.Морозов дослідив Хорошевське городище. Велика кількість роменських пам’яток на території Лівобережжя і басейнах річок Ворскли, Псла і Сули було досліджено В.Г.Ляскоронським у кінці XIX – на початку XX ст. Це городища Опошнянське, Глинське, Сари та інші. Але усі пам’ятки культури розглядались лише як “залишки давніх поселень” взагалі.

У 1901 р. Макаренко після досліджень у районі м. Ромни Поставив питання про слов’янську приналежність цих пам’яток, але до кінця це питання вирішене не було [1, с.384].
Дослідник А.А.Спіцин відносив роменські городища до слов’янських поселень в межах X ст. [2, с.256]. Однак лише розкопки, які наприкінці 20-х   – на початку 30-х pp. проводив П.П.Єфименко на городищах воронезької групи внесли більш-менш чітку уяву про характер словянської культури до X ст. у лісостеповій зоні. За час з 1938 по 1948 pp. було проведено дослідження основних лівих притоків р. Дніпро, нижньої течії Десни, Сейму, Сіверського Донця [1, с.216].

З середини 50-х pp. починається пошук ланок, яких невистачає у історії східного слов’янства. Припущення Г.Ф.Корзухіної про зв’язок “старожитностей русів” (антів) з населенням Дніпровського Лівобережжя V – VII ст. дістали підтвердження після розвідки Ільїнської В.А. – у 1966 р. на Лівобережній Україні. Пізніше це також підтвердилось під час розкопок Сухобоковим О.В. поселення поблизу с. Курган-Азак у 1971 р. Значний внесок у вивчення пам’яток Лівобережжя вніс Д.Т.Березовець. Розкопки 1948-1966 pp. біля с. Волинцеве Путивльського району. Сумської області дозволили виділити окрему групу пам’яток і висунути гіпотезу про витоки роменської культури. У ці роки Ляпушкін досліджував Битицьке городище. Крім того, ним у 1952-1954 pp. розкопане Новотроїцьке городище, що стало еталоном для роменської культури, а також Опошнянське поселення. Широкі роботи по вивченню історії м.Путивля проведені у 1978-1989 р. Лівобережною слов’яно-руською експедиціією тоді були досліджені роменські шари як у Путивлі, так і в районі. Великий інтерес викливають поновлені у 1984 і продовжені у 1985-1988 pp. розкопки волинцевського і роменського городищ біля с.Битиця на р.Псел. Ці дослідження знайшли відбиток у монографіях, присвячених історії слов’ян взагалі [2, с.259].

Отже, вивчення проблем слов’янських старожитностей і пам’яток роменської культури дозволили відкрити новий етап у дослідженні питань східнослов’янського населення.

 

Козакова Марина
Науковий керівник – доц. Михайлина Л.П.

Використана література:
1. Ляпушкін 1.1. Днепровское Лесостеповое Левобережье в эпоху железа. – М.-Л.: Изд. АНССС, 1961.
2. Славяне юго-восточный Европы в предгосударственный период ‘ Под ред. В.Д.Барома. – К.: Наук, думка, 1990.
3. Сухобоков О.В. Деякі проблеми вивчення роменської культури /V Археологія. – 1971. – №3.