До Вашої уваги коротка історія. На жаль вона закінчується дуже раптово, але ми можемо додумати кінець цій романтичній історії. На місці хлопця я б подарував квіти дівчині. Сьогодні це дуже просто – можна відвідати сайт доставка цветов Киев, де дружній персонал допоможе зробити приємно будь-якій дівчині.

Ми поїхали на таксі в театр. По дорозі я був досить мовчазним, навіть не розуміючи, чому саме. Коли ми вийшли з автомобіля і’ я заплатив, я наче вимушено подивився на шофера. В нього були уважні почервонілі очі, він був неголеним і виглядав дуже втомленим. Байдуже взяв гроші.

«Гарна каса сьогодні?» – тихо запитав я.
Він подивився на мене.

«Нічого» – проговорив він відсутньо. Він прийняв мене за якогось зацікавленого.

На момент я мав таке почуття, що я мав би сісти поруч з ним на козли і від’їздити, потім я повернувся. Там стояла Пат, тонка і гнучка, поверх срібного плаття коротка срібна куртка з широкими рукавами, прекрасна і повна чекання. «Поквапся, Роббі, зараз початок!»

Перед входом купкувалися люди. Це була велика прем’єра, театр був опромінений прожекторами, під’їздили машина за машиною, виходили жінки у вечірніх платтях, сяючи від прикрас, чоловіки у фраках, з рожево відпольованими обличчами, усміхнені, веселі, впевнені в собі, незатурбовані; скриплячи й охаючи, між ними торохтіли дрожки з втомленим шофером.

«Ну йди вже, Роббі!» – покликала Пат і подивилася на мене сяючи і схвильовано. «Чи ти щось забув?»
Я кинув ворожий погляд на людей навколо. «Ні», – відповів я, – я нічого не забув».

Потім я підійшов до каси й обміняв квитки. Я взяв два місця в ложу, незважаючи на те, що вони коштували купу грошей. Я не хотів, щоб Пат сиділа серед цих впевнених людей, для яких все було само собою зрозуміло. Я не хотів, щоб вона належала до них. Я хотів бути з нею на самоті.

Ложі і партер були повністю зайняті. Відразу стало темно, як тільки ми знайшли наші місця. Тільки відблиск вогнів рампи віяв приміщенням. Музика зазвучала на повну силу і все стало ніби невагомим. Я посунув мого стільця назад у кут ложі, Так я не мусив був бачити ані сцену, ані бліді голови глядачів. Я чув тільки музику і бачив обличчя Пат. Музика зачарувала приміщення. Вона була наче південний вітер, наче тепла ніч, наче зім’яте вітрило під зірками – зовсім нереальна, ця музика. Спалахнуло світло. Я на мить закрив очі. Про що я тільки думав? Пат повернулася. Я побачив, що люди протискуються до дверей. Це був великий антракт.