Історія розвитку української літературної мови

Березень 16th, 20131:48 pm

0


Історія розвитку української літературної мови

Літературна мова – це мова книжок, і вона сильно відрізняється від мови простонародної та розмовної.
Українська літературна мова, яка тісно пов’язана з історією українського народу, на протязі свого існування зазнала різних змін у словнику і фразеології, у граматичній будові, у різновидах стилів.

Початковим етапом існування української літературної мови, як і загальнонародної розмовної мови, є XIV століття. Під старою літературною мовою слід розуміти літературну мову, що існувала в Україні з 14 по 18 ст., тобто за часів української народності і початку формування буржуазної української нації (до появи “Енеїди” І. Котляревського ), і ґрунтувалася не на народній, а на книжній мовній основі. Сучасники сприймали її як писемну, а не усну мову, як мову книги. Стара українська літературна мова виконувала важливі суспільні функції, але сфера її застосування була досить обмеженою порівняно з пізнішою літературною національною мовою. Стара українська літературна мова обслуговувала спочатку лише церкву, літописання та потреби державного і юридичного характеру. Тільки з кінця 16 ст. старою українською літературною мовою починають користуватися в полемічній (публіцистичній), науковій і художній літературі.

Нова українська літературна мова — літературна мова української нації на живій національній мовній основі. Ця мова відрізнялась від старої літературної мови тим, що між нею і живою українською мовою нема того розриву, який існував між живою мовою народу і старою літературною мовою. Нова літературна мова стала єдиною, універсальною мовою для всієї нації на живій національній мовній основі на противагу старій українській літературній мові, що базувалась на книжній, церковнослов’янській мовній основі. Отже, нова українська літературна мова починається від появи “Енеїди” І. Котляревського. Під сучасною ж українською літературною мовою розуміється українська літературна мова від Т. Г. Шевченка і до нашого часу. Саме Т. Г. Шевченка, а не І. Котляревського ми вважаємо основоположником нової української літератури і літературної мови, бо саме його мова є основою структури нашої сучасної літературної мови, основою її словникового складу. В основі багатства Шевченкової мови лежить народна українська мова (розмовно-побутова і фольклорно-пісенна), яку поет підносив на рівень літературної мови. Тарас Шевченко розкрив багатство словника української мови, семантичні та стилістичні особливості. Мова творів Т. Г. Шевченка – її лексично-фразеологічний склад та граматична будова, її стилістичні засоби – є основою сучасної української літературної мови. Поет відкрив українській літературній мові необмежену перспективу дальшого розвитку. На закладених ним основах удосконалювалась вона під пером П. Мирного, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського і, збагатившись за довгі роки новими досягненнями, розвивається тепер як мова української нації.

Разом з розвитком мовної практики народу, з розвитком його політичного й економічного життя, культури й побуту, українська літературна мова значно збагатила свій лексичний склад і певною мірою удосконалила свою граматичну будову, а також оновила свою фразеологію і засоби образності та емоційності.

Ковальова Н.О., Новикова Ю.М.
Навчальний посібник з українознавства. – Макіївка: ДонНАБА, 2005. – 110 с.

http://les-vins.org/catalog/wine/?manufacturer=Tenuta_San_Guido купить сассикайя.