Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.) – Частина 3

Квітень 9th, 20128:41 am

0


Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.) – Частина 3

Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.) – Частина 1
Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.) – Частина 2

Зараз, із відстані прожитих років, дехто із журналістів несхвальне відгукується про організаторську діяльність інформаційної служби тих часів. Мовляв, не повинна вона була займатися цією невластивою їй справою. Адже обов’язок інформаційної служби постачати суспільству точну й неупереджену інформацію, а не підміняти собою управлінські структури.

Що можна сказати у відповідь на ці закиди?.. Це вже нині ми так тлумачимо основне покликання інформаційної служби. У ті ж роки журналісти дотримувалися ленінської формули про триєдину функцію преси – агітаційну, пропагандистську й організаторську. За уявленнями тих часів тільки сумарне застосування усіх цих функцій могло дати відчутний результат намічуваних перетворень. Тому не будьмо надто суворими суддями. Радіожурналісти робили те, що їм підказувала наука і куди скеровувала їх партія. Ніхто з них не хотів повертатися до старого, жити за законами сталінізму. Усі прагнули змін і вірили, що їхня робота неодмінно відгукнеться поліпшенням добробуту. У цій впевненості, у цьому прагненні – корені й витоки тієї молодечої активності й завзятості, які продемонструвала інформаційна служба за часів Хрущова, ставши організатором багатьох важливих і корисних справ у республіці.

Треба додати, що після приходу Хрущова до влади, партія визнає роботу журналістів “важливою і корисною”, наголошує на тому, що вони подають їй серйозну допомогу у вирішенні завдань господарського й культурного будівництва. З легкої руки Хрущова журналістів починають іменувати “підручними партії”. Вони й справді активно допомагали партійним органам. І в процесах десталінізації, і в пошуках нових підходів до “будівництва комунізму”. Та, на жаль, допомога ця, як і у випадку з рухом комуністичної праці, була не завжди результативною. Великою мірою це твердження стосується хрущовських експериментів у економіці, реалізацію яких “Останні вісті” забезпечували інформаційно.

Широку підтримку, наприклад, інформаційна служба подавала заходам, спрямованим на реорганізацію машинно-тракторних станцій. В ефірі пролунало на цю тему понад 200 виступів. Згодом, коли МТС були реорганізовані в РТС, “Останні вісті” показували зрослу зацікавленість механізаторів в одержанні високих урожаїв. Але й тут справа зупинилася на півдорозі, бо ті, хто обробляв землю, так і не одержали техніку.

Так само широко висвітлювала інформаційна служба реалізацію інших сільськогосподарських проектів Хрущова – освоєння цілини, вирощування кукурудзи, перехід на нову систему сівозмін, залучення до роботи в колгоспах досвідчених інженерів і техніків. Усі вони теж не принесли відчутних результатів.

Безрезультатними виявилися й організаційні зміни у сфері управління економікою, зокрема, спроба створити раднаргоспи. Інформаційна служба показувала, що наближення центрів економічного управління з Москви до Києва благотворно впливає на стан економіки України. Але саме ця обставина й непокоїла Москву, яка виразно відчула, що втрачає економічні віжки. Під різними приводами експеримент був припинений, економіка знову повернулася до системи галузевих міністерств.

Невдачі зазнали наші попередники й при спробі розвивати громадські засади в діяльності інформаційної служби. Тоді на виконання партійних настанов при багатьох редакціях були створені нештатні відділи, громадські ради, розвивалася мережа нештатних кореспондентів. До співпраці з інформаційною службою запрошувалися сотні робсількорів, представників інтелігенції. Широке розповсюдження дістала практика організації масових робсількорівських рейдів. У ряді випадків робота новостворених громадських структур позначилася на збагаченні змісту інформаційних передач. Однак, таке поліпшення спостерігалося тільки там, де працівники інформаційної служби наполегливо й систематично працювали з позаштатним активом. Якщо ж ця співпраця завмирала, то припинялася й діяльність нештатного активу. Урок, який інформаційна служба здобула тоді, не втрачає свого значення і в наші дні.

Та були у ті роки й недвозначні успіхи. До них, наприклад, можна віднести поліпшення інформування населення про життя в інших республіках. Оскільки інформаційні агентства не могли забезпечити потребу радіо в таких повідомленнях, “Останні вісті” з власної ініціативи створили при республіканських комітетах свої нештатні корпункти, налагодили обмін магнітофонними записами, періодично проводили міжреспубліканські радіопереклики підприємств та регіонів, що змагалися між собою. Проте відчутних результатів усе це не давало.

Кардинальне вирішення проблеми було знайдене у 1963 році. За пропозицією українського Держкомітету в Москві на Центральному радіо була створена редакція міжреспубліканського обміну інформацією. Щодня усі республіканські комітети передавали сюди по два-три повідомлення, а у відповідь одержували готовий випуск “Вісті з братніх республік”. Досить швидко він став одним із найпопулярніших радіовидань. Шкода, що здобутий у ті роки досвід тепер не використовується навіть у межах України для налагодження міжобласного обміну інформацією.

Як подих свіжого вітру після сталінської задухи, були сприйняті прямі ефірні репортажі, які інформаційна служба знову починає практикувати. Пам’ятними стали, наприклад, репортажі про урочисту зустріч першого українського космонавта Павла Поповича, про перебування Фіделя Кастро в Україні. Важливо, що здобутки того часу не загинули, а знайшли своє продовження і розвиток у теперішніх щоденних прямоефірних передачах.

На початку 1964 року кількість випусків “Останніх вістей” у Першій програмі дорівнювала десяти. Значні успіхи були досягнуті й у справі радіофікації – в Україні уже діяло майже 8 млн. радіоточок та майже 7 мли. радіоприймачів і телевізорів. За рівнем радіофікації Україна посіла одне із перших місць у СРСР, на кожних трьох мешканців республіки припадав один радіоприлад.
І на завершення розповіді про здобутки періоду “відлиги” згадаємо ще про одну постанову ЦК КПРС, що була повністю присвячена поліпшенню інформації по радіо. За цією постановою Всесоюзному Держкомітету було дозволено організувати трансляцію цілодобової інформаційно-музичної радіопрограми “Маяк”. Нова радіопрограма швидко здобула популярність і згодом стала зразком для наслідування у союзних республіках.

У жовтні 1964 року колеги по партії змусили Хрущова піти у відставку, звинувативши його у волюнтаризмі. Добі пошуків та експериментаторства настав кінець. Сьогодні, вдивляючись у минуле, виразно бачимо, що період хрущовської “відлиги” був перехідним етапом у радянській історії. Цей перехід виразно простежується й на прикладі інформаційного радіомовлення, пошуки й здобутки якого за цей час все ж переважають помилки і втрати. В цілому можна сказати, що у часи хрущовської “відлиги” були створені чудові передумови для подальшого розвитку інформаційного мовлення.