Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.)

9 Квітня, 20128:44 am

0


Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.)

Після смерті Сталіна, доки його колишні соратники вели боротьбу за владу, Всесоюзне радіомовлення було усунуте від активної політичної діяльності. За взаємною згодою “колективного керівництва”, що заступило одноосібне правління Сталіна, воно підпорядковувалося союзному Міністерству культури й зобов’язувалося пропагувати у цей час культурні надбання в галузі музики та літератури .
Аналогічну реорганізацію пережив у ті часи й Український радіокомітет, перейменований у Головне управління радіоінформації Міністерства культури України (скорочено – Укррадіо або ГУРІ). Увага теж зосереджується на пропаганді культурних надбань, а всі важливі події політичного й економічного життя висвітлюються за матеріалами інформаційних агентств ТАРС та РАТАУ часто задовгими й багатослівними для випусків новин. Водночас інформаційній службі було наказано щоденно передавати в ефір передову статтю газети “Правда” у перекладі українською мовою. Тим самим працівники інформаційної служби, а також ті, що стояли за ними і скеровували їх діяльність, страхувалися від можливих звинувачень у неправильній орієнтації громадської думки.

Перемогу, як відомо, здобув Хрущов, чия кар’єра була тісно пов’язана з Україною. Після переїзду до Москви для роботи на посаді секретаря столичної партійної організації, Хрущов зберіг тісні стосунки з українською компартією. Вона, між іншим, першою підтримала його в боротьбі за владу і впродовж тривалого часу була для нього надійною опорою. Хрущов віддячив послугою за послугу. Він почав активно висувати українських партійців на керівні посади, як у самій Україні, так і в партійно-державних структурах союзного рівня. По суті, між Києвом та Кремлем виникло негласне порозуміння, за яким українцям пропонувалася роль молодшого партнера в управлінні радянською імперією; росіяни, зрозуміло, залишали за собою роль “першого серед рівних”.

Тому й не дивно, що перша пропагандистська кампанія, яку інформаційна служба проводила після приходу до влади Хрущова, була присвячена 300 річчю Переяславської угоди. Щоправда, відзначення цього ювілею почалося ще раніше. Проте Хрущов, скориставшись нагодою, надав їй особливого розмаху і звучання. Вона проводилася у всесоюзному масштабі і з надзвичайною помпою. Вістря було спрямоване на розвиток та поглиблення російсько-українського партнерства.

До речі, подібна “турбота” про підвищення культурного рівня слухачів із роками стала традицією. Тепер щоразу, коли у Москві виникала криза влади, радіослухачі й телеглядачі мали можливість насолоджуватися “Лебединим озером”.

Впродовж 1954 року “Останні вісті” передали в ефір сотні повідомлень, присвячених ювілею, виклади численних промов та газетних публікацій на цю тему. У багатьох із них підкреслювалося, що із приєднанням західних областей до Радянської України збулася віковічна мрія українського народу про возз’єднання всіх земель в єдиній державі. У розвиток цієї кампанії ЦК КПРС випустив спеціальні “тези”, присвячені 300-річчю возз’єднання України з Росією. Відгуки на цей документ, що у великій кількості готувала й передавала інформаційна служба, оспівували декларовану в “тезах” непохитність “одвічного союзу” українців та росіян.

Важливим підсумком тієї кампанії стало впровадження у свідомість людей нового терміну “возз’єднання” замість раніше вживаного “приєднання”. Тепер усім було доведено, що український народ упродовж віків боровся не за утвердження власної державності, а лише за те, щоб “возз’єднатися з братнім російським народом в єдиній радянській державі”.
Другим, не менш важливим, результатом цієї кампанії стала передача Україні Криму від Російської Федерації, як “свідчення дружби російського народу”. “Дар” цей, як нині відомо, нічого спільного із доброчинністю не мав. Адже Росія передавала Україні те, що їй не належало (землі кримських татар), а, по-друге, робила це не з доброї волі, а через економічну неспроможність утримувати Крим у відриві від своїх основних земель. Тепер цей “дар” постійно й виразно нагадує усім про ті “великі переваги”, що їх приніс Україні союз із Москвою.

У сучасній історіографії період правління Хрущова іноді іменують “відлигою”, оскільки він позначений численними послабленнями жорстокого сталінського режиму, творчими пошуками та новаціями. Саме в цей час з ініціативи Хрущова були рішуче засуджені культ особи Сталіна та необґрунтовані репресії, до яких вождь вдавався. Тоді ж були піддані гострій критиці догматизм та начотництво в ідеологічній роботі, засуджений її відрив від “практики комуністичного будівництва”. На відміну від Сталіна, який будував комунізм за допомогою терору та примусу, Хрущов і його однодумці серед партійно-державного керівництва прагнули досягнути цієї ж мети іншими, вже не такими дикунськими методами. Вони робили ставку на розвиток творчої ініціативи трудящих мас, розширення їх участі в управлінні суспільством, всіляко сприяли розвитку демократії.

У руслі цих подій будує свою роботу й інформаційна служба. Вона намагається за допомогою широкого й систематичного інформування населення про події внутрішнього й міжнародного життя розширити кругозір своїх слухачів, активізувати їх суспільну й виробничу поведінку.

Щодня радіо приносило радісні вісті. Ставали до ладу нові заводи, шахти, домни. Руками українських будівельників зводилось дедалі більше житлових будинків, шкіл, лікарень. Важливі зміни переживало сільське господарство республіки. Збільшувалося виробництво товарів широкого споживання, зростали темпи радіофікації. “Кожного ранку, -писала у травні 1958 року газета “Радянська Україна”, – ми встаємо під звуки позивних наших радіостанцій. До сніданку ми вже обізнані з тим, що найважливішого відбулось вчора в нашій країні”. Газета відзначала, що радіо тепер систематично інформує про всі найважливіші події, збільшило кількість репортажів та трансляцій із місця події, передає виступи керівників партії та уряду.

Особливу увагу інформаційна служба звертала у той час на висвітлення руху за комуністичну працю, в якому тоді вбачали перші прикмети “світлого майбуття”. Повсюдно, на заводах, шахтах, будовах виникали виробничі колективи, переважно молодіжні, члени яких заявляли, що хочуть не тільки добре працювати, а ще й вчитися, підносити свій освітній рівень, жити багатим духовним життям.
Природно, таке прагнення руйнувало усталений пропагандистський стереотип, за яким роль робітника у суспільстві визначалася його вмінням добре працювати. Адже впродовж багатьох років підсумки соціалістичного змагання зводились до того, хто дав найбільший виробіток. А тут раптом після задушливого сталінського режиму робітник відчув себе людиною. І йому стало сумно й неприємно від того, що його цінують лише як “робочу силу”. Бо коли людину поважати тільки за працю, то тоді, як зауважив Горький, найкращим працівником є кінь, що возить воду й мовчить.

І ось, як протест проти такої оцінки людини, виник рух комуністичної праці. Робітники заявляли, що їм тісно у межах соцзмагання. Рух цей виник сам собою, без натиску зверху. Робітники прагнули утвердити нове розуміння своєї соціальної ролі. Але сталася дивна річ. Спочатку проголошуване у випусках гасло “працювати, вчитись і жити по-комуністичному” непомітно трансформувалося в інший заклик “вчитись жити й працювати по-комуністичному”. І все повернулося на круги своя. Поступово рух був зведений у звичне русло і невдовзі вже стало неясним не тільки те, як і чим він відрізняється від соцзмагання, а й ставлення до нього самих робітників.

Важливу роль у поліпшенні радянського інформаційного радіомовлення відіграла у ті часи постанова ЦК КПРС “Про поліпшення радянського радіомовлення” від 29 січня 1960 року . Постанова зобов’язувала радіомовлення із Москви “забезпечити насамперед своєчасну передачу найважливіших політичних інформацій, оперативне коментування подій внутрішнього й міжнародного життя”, а радіомовлення із столиць союзних республік – “своєчасну передачу рідною мовою найважливішої інформації, яку транслює Центральне радіо”. Виходячи з того, що радіо має повідомляти населенню всі важливі новини раніше від газет, постанова зобов’язала ТАРС давати інформацію для центрального та місцевого радіомовлення негайно. Раніше це інформаційне агентство не рахувалося із потребами радіо й випускало свої вісники у відповідності з графіком виходу газет.

Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.) – Частина 2
Історія українського радіомовлення: Хрущовська “Відлига” (1953-1964 рр.) – Частина 3