Ялтинський гірничо-лісовий заповідник та гора Ай-Петрі

Ялтинський гірничо-лісовий заповідник було створено в 1973 р. Площа його складає близько 14,5 тис. га, з них 11 тис. га покрито лісом, 1800 га займають кам’янисті розсипи, близько 900 га — круті схили і більше 100та — луги.

Кримські гори складені вапняками і сланцями тріасового та юрських періодів. На південь, у бік моря, вони обриваються грізними скельними стінами — місцями майже прямовисними, місцями ступінчастими, але усюди важкодоступними. Північні схили масиву є не такими крутими, їх суцільно покривають широколистяні ліси.

Головна гряда Кримських гір розділяється долинами на низку окремих масивів, поверхня яких майже плоска. Сильні вітри не дозволяють тут рости деревам, проте велика кількість вологи і сонця є сприятливими для гірських лугів. Цей особливий ландшафт називають яйла (від татарського «яй» — літо, «яйла» — літнє пасовище). Вершинна частина яйли складається зі світлих щільних, деколи мармуроподібних вапняків. Нижня частина південного схилу Кримських гір (Південний берег) була утворена чорними глинистими сланцями.

Один із столових масивів – яйл носить назву Ай-Петрі. Ай-Петрінська яйла простягається зі сходу на захід на 25 км і займає площу більше 300 кв. км. На заході вона закінчується глибокою сідловиною Байдарські ворота, а в її східній частині піднімається частокіл кам’яних стовпів на вершині гори Ай-Петрі. Ця гора заввишки 1231 м дала назву всьому плато і стала одним із символів Південного берега Криму.

«Ай-Петрі не є найвищою горою Криму, але вона здається надзвичайно величезною, тому що стоїть вся перед вами, — писав в «Нарисах Криму» Є. Л. Марков. — Це гора-замок — чарівний, надхмарний замок. Із зруйнованими баштами, з прямовисними обривами стін, із зубцями, обгризеними часом, — замок, гідний байронівського Манфреда. Не знаю, чи є в Криму гора більш мальовнича за Ай-Петрі. Вона зовсім не така близька, як здається вам з Алупки. Ви можете здогадатися про це по тонко-синьому тону її фарб. Вона здається близькою тому, що стоїть над всім і за всім, що ви звідси бачите, — загороджуючи небо, майже нависаючи над головою вашою».

Поверхня яйли — майже безводна. Юрські вапняки, які складають плато, швидко поглинають опади, вбирають талі снігові води. Товща глинистих сланців не пропускає цю воду вниз і вона накопичується в підземних порожнечах, звідки виходить на поверхню на висоті 400-500 м у вигляді численних джерел, які живлять гірські річки і струмки. Річки Ялтинського заповідника — Хастобаш, Учан-Су, Дерекойка, Авунда, Путаміси та інші — короткі (7-10 км), мілководі, деякі з них в посушливі роки висихають. Тут знаходиться найбільший з кримських водоспадів — Учан-Су (у перекладі з тюркської — вода, яка «летить»). Вода падає з висоти близько 100 м, її шум чутно за 1-2 км. Водоспад утворює два каскади. Прориваючись між Скель, вода розбивається об уступ, утворюючи велетенський казан з прозорою водою.

«Ще здалеку гул падаючих вод наповнює ваш слух і приковує всю увагу вашу; близько цей гул перетворюється на ревіння, — ділиться своїми враженнями від водоспаду Учан-Су Є. Л. Марков. — Тремтіння стоїть в лісі, в повітрі. Нарешті останні ряди сосен розступилися… ви опинилися над обривом. З недосяжної висоти, з піднебесся, загородженого кам’яною стіною скель, з несамовитим натиском мчать над самою головою вашою маси вод, темно-бурі, з піною, щойно витоплені сонцем з альпійських снігів Яйли; усіма тяжкими грудьми своїми вони рушаться з обриву гігантської стіни на один уступ, потім на іншій і скидаються, нарешті, суцільним полотном в прірву, над якою ви тепер стоїте. Ви бачите, з якою скаженою злістю вони клекочуть і танцюють там, затиснуті каменями, ними ж відірваними, гризуть і тріпають їх і, вирвавшись, летять один через одного, із завиванням, з плескотом, вниз до моря, через лісову прірву…»

Схили водоспаду покрилися водоростями і мохами, тут росте красива папороть «Венерине волосся». Влітку водоспад пересихає  і тече декількома цівками. На гребінь Учан-Су виводить так звана Штангеєвська стежка, прокладена наприкінці XIX ст. ялтинським лікарем Ф.Т. Штангеєвим. Якщо пройти вгору руслом річки, то можна помилуватися ще трьома мальовничими водоспадами. На території заповідника є багато карстових вирв і колодязів завглибшки до 20-30 м. Під нижнім краєм обриву Ай-Петрінської яйли розташована печера Іограф. Вхід в неї знаходиться на висоті 1250 м над рівнем моря, глибина нижнього ярусу,— 54 м; підлога і стеля прикрашені сталактитами і сталагмітами. Відомі й інші карстові печери: Жемчужна (її глибина 35 м), Місхорська (40 м), Кам-непадна (105 м), Медова (60 м), Висяча (15 м).

Ялтинський гірничо-лісовий заповідник та гора Ай-Петрі – Частина 2