Кластерна організація як перспективна форма розвитку підприємств

16 Листопада, 20132:10 pm

0


Кластерна організація як перспективна форма розвитку підприємств

Кластер (від англійського “cluster”) перекладається як “гроно”, “букет”, “щітка”, “група”, “скупчення”. Під ним розуміють галузево-територіальне добровільне об’єднання підприємств, що тісно співпрацюють з науковими установами та органами місцевої влади, з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіону.

Склад кластера включає в себе: основне виробництво; постачальників спеціального обладнання, сировини, послуг, технологій; університети, центри стандартизації, торгові асоціації, що забезпечують спеціалізоване навчання, дослідження, технічну підтримку; місцеві органи влади та представників державних органів влади в регіоні.

Кластери функціонують у десятках країн у різних галузях: хімічній та поліграфічній промисловостях Німеччини, фармацевтиці і текстильному машинобудуванні Швейцарії, машинобудуванні Швеції, програмному забезпеченні, виробництві медичних інструментів та кінофільмів у США, взуття і кераміки в Італії, у біотехнології, поліграфії, моделюванні та пошитті одягу, видавничій і банківській справі в Нідерландах. Перші кластери (швейний, будівельний, харчовий) створені в Хмельницькій області України. Елементами таких формувань можна вважати територіальні міжгалузеві об’єднання та корпорації територіального розвитку, які активно створюються в Російській Федерації.

Традиційними є кластери в агробізнесі. Їх створення особливо актуальне для України, оскільки розвиток агропромислового комплексу (АПК) визнаний як пріоритетний напрямок економічної політики нашої держави. З утвердженням ринкових засад в економічному розвитку зростання ролі агропромислової інтеграції пов’язане з наступними обставинами: 1) інтеграційні зв’язки між підприємствами АПК мають вагоме значення у формуванні ринкового середовища, з їх зміцненням створюються дієві конкурентоспроможні структури агробізнесу; 2) обґрунтоване взаємовигідне поєднання економічних інтересів партнерів з виготовлення та реалізації продовольства забезпечує кожному з них ефективну діяльність. Створення кластерів може стати однією з провідних форм регіональної інтеграції в АПК. Виникає питання: чому окремі господарюючі суб’єкти намагаються об’єднуватися в кластери? Якими мотивами вони керуються?

По-перше, входження в кластер забезпечує доступ до сировини, матеріалів, техніки та робочої сили. Сьогодні сільськогосподарські підприємства залишились наодинці з проблемами: надмірно дорогі матеріально-технічні ресурси, на які за короткий час господарства витратили всі наявні фінансові запаси. Якщо за енергоносії та добрива сільгосппідприємства ще знаходять можливості розрахуватись, хоча б на основі бартеру, то вже технічні засоби – трактори, комбайни, автомобілі – для переважної більшості з них є практично недоступними.

По-друге, така форма організації бізнесу дає можливість налагодження економічно вигідних і прозорих зв’язків між постачальниками та виробниками, ліквідувати диктат монополістів-переробників.

У США, наприклад, частка сільського господарства в кожному доларі витрат споживачів на продукти харчування складає 26 %, а решта припадає на транспортування, переробку та збут. Причому цей показник поступово скорочується, а значення проміжних стадій та їх частка у вартості готової продукції зростають. Це є нормальним явищем, коли витрати фермера в даній ситуації покриваються. В Україні у 1998 році за літр молока переробні підприємства платили господарствам 20…24 к., в роздрібній торгівлі воно коштувало 80…90 к., а витрати господарств становили 30…40 к..

Не одержуючи вигід від реалізації продукції, господарства почали розраховуватись нею з працівниками, займатись переробкою на давальницьких умовах. Розмежування економічних інтересів у відносинах сировинних та переробних підприємств порушило комплексність агропромислових формувань. Присутність кластера може підвищувати ефективність закупок: наявність у регіоні різних джерел товару або послуг скорочує ризик під час купівлі-продажу, бо існує можливість переключитись на іншого покупця або продавця.

По-третє, присутність групи пов’язаних між собою фірм та галузей в деякій місцевості забезпечує ефективність спільного маркетингу (рекомендації щодо збуту, торговельні виставки, рекламні кампанії тощо).

По-четверте, об’єднання є добровільним. В СРСР питання агропро-мислової інтеграції почали розробляти в 70-х роках, а вже у 80-х роках стали створювати такі форми організації як агропромислові комбінати та агропромислові об’єднання. Але економічні зв’язки в них мали примусовий характер. Сільськогосподарські підприємства зобов’язані були постачати сировину конкретно визначеним переробним підприємствам за твердими державними цінами. Переробні підприємства, в свою чергу, не мали права на пошук інших, крім закріплених, постачальників і збували власну продукцію за встановленими державою цінами та каналами реалізації. Крім того, частина господарств сировинної зони комбінату, які розміщувались за межами адміністративного району, не могли приєднуватись до агропромислового комбінату.

По-п’яте, спільне створення і використання різноманітної інфраструктури, доступ до спеціалізованої інформації та знань, що, з одного боку, сприяє скороченню загальних витрат, а з іншого – дає можливість взаємно збагачуватись ідеями і досвідом, поширювати нові технології.

Ключовим інфраструктурним елементом у межах кластера є бізнес-центри. В умовах становлення і розвитку ринкових форм господарювання та залучення в підприємницьку діяльність населення, яке не мало досвіду самостійної економічної діяльності, бізнес-центри повинні організувати правову та економічну освіту потенційних і вже існуючих підприємців.

По-шосте, кластер сприяє більш глибокій спеціалізації та координації різних видів діяльності. Актуальність даного мотиву полягає в тому, що рівень спеціалізації сільського господарства в областях та районах України не був високим. Практично всі області займались товарним виробництвом пшениці, жита, кукурудзи, картоплі, цукрового буряку та соняшнику, при цьому не завжди враховувались агрокліматичні особливості території. Координація діяльності має сприяти підвищенню ефективності переробки, транспортування та збуту продукції, адже вона мало транспортабельна і швидко псується. Так, радіус перевезення сировини для молочнопереробної промисловості не повинен сягати більше ніж 25…35 км, а переробка винограду для виготовлення соку має здійснюватись не пізніше ніж дві години після збору врожаю.

По-сьоме, кластер виступає посередником у відносинах між державою та приватним сектором, що передбачає опосередковану участь в управлінні економікою регіону. Досвід показує, що члени сільських громад в Україні є найменш інформованими, неорганізованими, нездатними самостійно відстоювати свої інтереси, внаслідок чого вони позбавлені шансу змінити своє життя на краще. Зараз в Україні поширилась практика укладання угод оренди землі та майна на умовах, які є вигідними орендарям, але утискають права сільської громади. Тому різним формам тиску має протистояти не лише правовий захист, але й суспільний ресурс. Він може бути реалізований через створення територіальних асоціацій в межах кластера із селян-орендодавців, що проживають в одному або в територіально близьких населених пунктах. Це дасть можливість захищати свої економічні інтереси, права та свободи. У межах таких асоціацій за умови відповідної методичної підтримки селяни зможуть виробити комплексну політику по встановленню гнучких строків оренди, по визначенню умов збереження родючості земель, а також певних форм та розмірів компенсацій у випадку порушення цих умов.

Висновки та перспективи подальших розробок:

1. Кластер як сукупність взаємопов’язаних фірм та організацій виступає новим засобом на шляху організації економіки в межах території.

2. Зазначені вище переваги кластерів мають вирішити два основних завдання:

підвищити конкурентоспроможність продукції, яка виробляється в межах території. Концепція кластерів базується на більш широкому, більш динамічному баченні процесу конкуренції між фірмами та регіонами на основі зростання продуктивності. Взаємозв’язки та обмін у кластері частіше впливають на зростання продуктивності, ніж масштаби роботи окремих фірм;

сприяти економічному зростанню регіону.

Зрозуміло, що в цих завданнях органічно поєднуються як інтереси місцевих товаровиробників і населення, так і інтереси держави.

3. В умовах трансформації економічної системи України кластерні утворення можуть стати новою формою агропромислового синтезу як важливого чинника в нарощуванні виробництва в АПК.

Незважаючи на те, що кластери існують у десятках країн і не один десяток років, існує проблема з їх класифікацією, визначенням меж, відображенням результатів діяльності в статистичній звітності. Тому при подальших дослідженнях у цій сфері необхідно: виявити слабкі сторони даної концепції, проаналізувати можливу загрозу монополізації економіки в регіоні через нерегульоване функціонування кластерних утворень, звернути увагу на правові аспекти їх формування.

Відомості про автора:

Н.М. Ришняк, асп.
Український державний морський технічний університет, м. Миколаїв