Композиція, сюжет і конфлікт твору – Частина 3

Березень 20th, 20125:14 pm

0


Композиція, сюжет і конфлікт твору – Частина 3

Композиція, сюжет і конфлікт твору – Частина 1
Композиція, сюжет і конфлікт твору – Частина 2

Головним у публіцистичному творі є авторська думка, яка цементує увесь життєвий матеріал. Дія, яка розгортається у журналістському творі, не завжди завершена. Суперечність між реальним і бажаним потребує вирішення насамперед у самому житті. ; Конфлікт журналістського твору – це нерідко суперечність між тим чи іншим життєвим явищем і позицією автора. Такий конфлікт лежить в основі статті, огляду, навіть рецензії. Автор може заперечувати відтворювані явища як негативні. Це характерно майже для всіх критичних виступів, а їх сьогодні немало. Розповідь тримається саме на такому протиставленні. Воно ж є засобом зацікавлення читача, акцентує його увагу, хоч у традиційний літературний сюжет не виливається.

Що ж таке сюжет у трактуванні теорії літератури? Сюжет – це система відтворених чи створених уявою художника подій, взаємин між персонажами, розкриття їх характерів у вчинках, поведінці. Паралельно вживається термін фабула – поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, пригод, випадків. Фабулу ще визначають як хронологічне розгортання подій і думок. Іноді навіть говорять про фабулу статті чи рецензії, маючи на увазі об’єднання в нерозривне ціле подій і думок. “Цей літературний термін, – зазначає Дмитро Прилюк, – найбільш точно виражає смисл формотворчих процесів, які мають місце в журналістиці. Якщо факт – це фабула, то розкриття його і є розгортання фабули в просторі й часі з метою повнішої передачі змісту”.

І все ж термін “сюжет” досить міцно увійшов у журналістську практику. Пояснюється це декількома причинами. По-перше, у частині журналістських творів наявний сюжет або елементи сюжету в його традиційному розумінні, тобто як зв’язки і суперечності, і взагалі взаємовідносини людей. Такий сюжет характерний насамперед для художньо-публіцистичних жанрів – нарису, фейлетону, памфлету. Основою такого сюжету є, як правило, реальні життєві події, які журналіст відтворює з документальною точністю або вдаючись до зміни прізвищ, не називаючи точного місця події. Іноді, як у сатиричних жанрах, ці імена і місце події настільки прозорі, що всім зрозуміло, про що і кого йде мова. Але судового позову за образу честі й гідності подати не можна. Питання делікатне як з моральної, так і з правової точки зору.

,Досить згадати серію публікацій Сергія Рахманіна в тижневику “Зеркало недели” у 1999 році, побудованих у формі драматичних діалогів, вигаданих, але недвозначно вгадуваних політичних діячів найвищого рангу. Такі сюжети – одне з можливих композиційних рішень публіцистичного задуму.

Українська журналістика, гумористика і сатирична публіцистика мають солідний творчий досвід у розробці таких сюжетів, починаючи від Володимира Самійленка, Остапа Вишні, Костя Котка і продовжуючись у творчості нашого сучасника Євгена Дударя. В останнього є власний сюжетно-сатиричний арсенал з постійним місцем дії – хутором Мозамбік – і традиційними персонажами.

Ще з більшою підставою маємо право говорити про використання у журналістських творах певних елементів сюжету. Навіть у побудованих на розгортанні певної думки, ідеї чи асоціативних за структурою творах цілком реальні певні елементи сюжету. Адже автор публіцистичного виступу, на відміну від наукового трактату, не цурається опису певних епізодів, картин, життєвих пригод та історій, це своєрідні сюжетно-фабульні відгалуження, які в особливий образний спосіб поглиблюють основну думку твору.

Характерна в цьому відношенні уже згадувана серія публікацій “Голосу України” під загальною назвою “XX століття: українські акценти…”, що її ведуть Віталій Абліцов, Віталій Жежера, Володимир Краснодемський. В основі розповідей – історична доля України передвоєнного та повоєнних десятиліть. Цей своєрідний історичний зріз, опис подій і фактів особливо доповнюється певними сюжетними відгалуженнями – розповідями про життя людей, драматичних персонажів епохи. Йдеться, наприклад, про масові репресії, коли заарештовані під тиском фізичних і моральних тортур визнавали себе агентами декількох іноземних розвідок водночас. Матеріал так і називається “Аж 170 мільйонів подвійних агентів”1. Розповідь драматична, трагічна, доповнюється життєвими історіями. Насамперед про маловідоме широкій публіці психічне захворювання Володимира Сосюри при втручанні самого Сталіна. А також історія з геніальним українським поетом Тодосем Осьмачкою, який, вирвавшись з пекла, до смерті страждав манією переслідування. Кажуть, не лягав спати, поки не переконався, що десь під ліжком чи в іншій шпарині не заховався агент КДБ. Нарешті, історія арешту Максима Рильського, який зводив наклепи на самого себе. Без цих вставних документальних новел матеріал багато б втратив. По-друге, термін “сюжет” міцно закріпився у практиці телебачення. Тут під сюжетом прийнято розуміти короткі подієві репертажі. Власне інформаційні передачі, крім монологів ведучого,! складаються із низки фабульних фрагментів, побудованих на від-1 знятих документальних кадрах за законами драматургії.

Якщо спробувати розкласти типовий, так би мовити, журналістський твір на структурні компоненти, то тут виявлено характерні елементи. Насамперед це повідомлення про факти, події. Також їх описи, словесні чи телевізійні відтворення баченого, почутого. Це можуть бути цифри, статистичні дані, а також епізоди, сцени. В журналістському творі органічно поєднуються певні описи; подій, екскурси в минуле, а також відтворення картин природи, обстановки. Сюди ж можна віднести образи людей чи їх груп, розкриття людської, національної, соціальної сутності персонажів через їх характеристику, діалоги, монологи. У цілому домінує авторська думка. Всі структурні елементи підпорядковані художній, доцільності. Досконалий композиційне твір матимемо тоді, коли з І нього без шкоди для змісту не можна буде вилучити жодного епізоду, жодного факту, думки.

Композиція твору визріває, формується у процесі виношування задуму, збору і систематизації матеріалу. Робота над композицією потребує серйозних творчих зусиль і тісно пов’язана з визріванням змісту твору. Можна з певністю сказати: коли вдалось осмислити матеріал, добре його продумати, твір буде композиційне струнким. І, навпаки, непродуманий виступ буде композиційне недовершеним.

У структурному відношенні аналітичний твір значно складніший від інформаційно-описового. Він повинен мати своєрідний смисловий чи образний стержень, довкола якого групуються окремі судження, епізоди, факти, образи. Роль сюжету в публіцистичному творі значно менша, ніж у творі белетристичному чи драматургічному. Публіцистичний твір композиційне найближчий до лірики з ,її законами асоціативної будови, хоч природа лірики і журналістики суттєво відрізняються між собою. У більшості журналістських творів можна говорити про фабулу як про послідовне розгортання епізодів, описів, думок, подій. Прагнення досконалості – це, крім всього іншого, прагнення структурної досконалості твору.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.