Композиція, сюжет і конфлікт твору

Березень 20th, 20125:17 pm

0


Композиція, сюжет і конфлікт твору

Уже у процесі збору інформації, її систематизації і первинного осмислення журналіст, як і будь-який літератор, думає над структурою, будовою майбутнього твору. Залежно від задуму, кількості зібраної інформації, обсягу виступу та багатьох інших об’єктивних причин і архітектоніка виступу буде різною. Зібраний різноманітний і часто суперечливий фактаж треба вмістити у кількох сторінках літературного тексту чи хвилинах ефірного часу. Який факт, який епізод відібрати, яку деталь використати, який сюжетний хід застосувати, а що залишити у пам’яті чи записнику? Як компонувати і у якій послідовності викласти, який прийом застосувати, як розкрити життєві суперечності і підвести читача до певних висновків, а можливо й вчинків? Ці та інші питання постають перед досвідченим журналістом ще до того, як він сяде за стіл.

“Правда, – слушно зазначав Дмитро Прилюк, – вже на стадії задуму, коли майбутній твір народжується в свідомості автора як ще далекий і невизначений обрис, певний порядок викладу вже намічається, бо впорядковується спостережений фактичний матеріал і враження від нього, зароджується намір по-своєму їх викласти і донести аудиторії. Але в подальших творчих зусиллях та пошуках той первинний обрис може змінюватись або й зникнути зовсім, натомість народжується новий, більш продуманий і обґрунтований”.

Отже, ще на стадії виношування задуму, створення концепції, збору інформації, формування публіцистичної ідеї неодмінно постає питання про компонування майбутнього твору. З теорії відомо, що композиція (від лат.: складати, створювати, поєднувати, компонувати) – це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонія, співвідношення.

Але розуміння того, що таке композиція твору, ще не означає вміння практично втілювати задум у відповідну форму, об’єднувати епізоди, факти, події у єдине ціле. Мабуть, ніколи так не відчуваються єдності змісту і форми, думки і структури твору, задуму і жанру виступу, як у процесі компонування твору. Справді, аналізуючи твір, незалежно від того, новела це чи стаття, повість чи репортаж, – цієї органічної єдності не відчуваєш. Нерідко виникає ілюзія незалежності, автономності форми стосовно змісту. А ось під час написання власного твору, коли на журналіста навалюється велика кількість зібраної інформації, таке відчуття відсутнє. Не випадково на запитання про те, що найважче в процесі написання аналітичного виступу, багато хто. не задумуючись, відповідає: “Організація життєвого матеріалу”. Матеріал чинить опір, не піддається систематизації, не вкладається ні у визначений розмір, ні у вибрану форму викладу. Тут автор переживає чи не найбільші труднощі.

Трапляється, що журналіст так і не може здолати цих труднощів, залишається на поверхні фактів і подій, вдаючись до опису за принципом: “Був там – побачив те і те…, розмовляв з тим-то і почув таке…” Недовершений у композиційному плані твір – це, як правило, недоношений, недодуманий до кінця журналістський виступ, коли окремі факти, враження, цифри, епізоди не уклались у композиційне довершений текст, до якого важко щось додати і з якого важко щось викинути. Найпершою передумовою довершеності журналістського твору є таке входження у зібраний фактаж, коли автор здатний охопити всі факти, що відносяться до теми, піднятись над ними, тримати їх всіх у голові, без жодних записів. Мабуть, не випадково один з досвідчених журналістів жартома радить перед тим, як сідати писати. . . загубити блокнот. У цьому жарті – частка істини: коли факти, цифри, думки стануть надбанням пам’яті, глибоко увійдуть у свідомість, блокнот буде зайвим.

Твір буде струнким, якщо він матиме серцевину, те головне, довкола чого групується похідне, часткове, менш важливе. У творах різних жанрів різними за характером є і цементуючі вузли.

Зокрема, у замітці – це факт. З нього, як звичайно, замітка починається. Факт є композиційним центром замітки. Довкола нього групуються подробиці, частковості, загальний фон. Візьмемо першу-ліпшу замітку – і ми переконаємось у цьому. “22 охтирські офіцери дослужились… до квартир”1 – повідомляється у заголовку однієї з інформацій традиційної для газети рубрики. У тексті говориться, що напередодні Дня Перемоги, 8 травня, у місті Охтирка Сумської області відбулося вручення ключів від квартир офіцерам Міністерства оборони, які служать у місцевому гарнізоні. І далі з’ясовуються подробиці: присутність на церемонії заступника міністра оборони, оцінюється подія, говориться про те, що в тому ж Охтирському гарнізоні без квартир залишається понад 400 родин військовослужбовців, а всього по Україні поліпшення житлових умов потребує 56,5 тисяч родин офіцерів і прапорщиків тощо.

В основі звіту – важлива розмова. Своєрідним стержнем є перебіг розмови – збори це чи сесія, конференція чи нарада. Тут багато важить вміння відібрати головне, найсуттєвіше і зробити його центром розповіді. Прикладом може бути невеликий звіт газети “Україна і світ сьогодні”, надрукований під назвою “Чого чекає Україна від Європейського Союзу: Президент Кучма на зустрічі з “трійкою міністрів країн ЄС обговорив шляхи активізації відносин України з Євросоюзом”1. У звіті стисло викладені заяви учасників зустрічі, повідомляється про те, де і коли відбудеться наступний саміт.”

Композиційною основою репортажу є подія. Хід події, її перебіг становить своєрідний хребет твору, що надає йому відповідної динаміки. У газетному репортажі про подію розповідається, у телевізійному репортажі вона наочно відтворюється. Глядач стає ніби її співучасником, очевидцем. Мистецтво тележурналістів – відзняти і продемонструвати найсуттєвіші моменти події, вдало їх пояснити, прокоментувати. В основі кореспонденції лежить конкретне явище, система однорідних фактів. У статті має бути- наявний розвиток думки на основі, як правило, різнопланових фактів і явищ.

Композиція, сюжет і конфлікт твору – Частина 2
Композиція, сюжет і конфлікт твору – Частина 3

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.