Коротка характеристика особливостей китайської лірики

Жовтень 12th, 20135:27 am

0


Коротка характеристика особливостей китайської лірики

Фундамент далекосхідних культур. Подібно до того, як класична культура Греції лягла в основу сучасних європейських літератур, китайська література започаткувала японську, корейську та в’єтнамську літератури.

Періодизація китайської класичної літератури пов’язується з правлінням тих чи інших династій.

Китайське Середньовіччя починається вже у III столітті й пов’язане з ім’ям поета Цао Чжі. Мотив самотності стомленого подорожнього, що пройшов «тисячі лі»1, сонце в густому тумані, вітер суму і «сподівання, що відкриються чиїсь двері», супроводжують твори китайських поетів різних епох.

Природа — об’єкт релігіііного поклоніння і філософського осмислення. Для історії китайської літератури характерна безперервність, спадковість традицій. Від першої поетичної пам’ятки Китаю — «Книги пісень» (XI—VI століття до н.д.) до поезії епохи Тан (618—907 pp.) — доби феодальної могутності Китаю і «золотої доби» китайської поезії — простежується спільність тем, мотивів, образів. Центром художнього і поетичного зображення стає природа. Саме в Китаї виник як самостійний жанр пейзажний живопис. Найпопулярніша в середньовічному Китаї поетична школа називалась «школа гір і вод».

Зображення природи в поезії і мистецтві епохи Тан зумовлене філософією даосизму і конфуціанства. Людина не сприймалася центром Всесвіту, а тільки його найменшою частинкою між небом і землею.

За Конфуцієм, людина, створюючи тріаду «земля — людина — небо», зобов’язана працювати на землі на благо суспільства.
Ідеал даоса (людини, що сповідує даосизм) — злиття з Всесвітом, природою, у якій присутня істина, вічність (дао). На відміну від конфуціанства, даосизм пропонує людині втечу від суспільства і возз’єднання з вічністю шляхом пасивного споглядання природи. Істина — у довкіллі, у постійному русі, бо в природі всі речі змінюються і перетворюються, не зупиняючись ні на хвилину, як плин води чи хмар.

Китайська класична поезія запрошує глядача й читача до співпраці, домислу, фантазії. Проте її національна самобутність — лише обрамлення наших спільних людських дум.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.