Коротка стилістична характеристика поеми “Енеїда”

2 Жовтня, 20139:42 am

0


Коротка стилістична характеристика поеми “Енеїда”

«Зміцнити імперію». В «Енеїді» Вергілій намагався з’ясувати актуальне питання для його епохи — які стосунки пов’язують людину і час, чи може впливати людина на час і яким чином. Римляни вірили в існування своєї історичної місії — об’єднання всіх відомих їм земель під одним началом — Римом. Змалювати початок цього великого шляху і мав на меті Вергілій, обравши за сюжет поневіряння троянського героя Енея та заселення троянцями італійської місцевості під назвою Лаціум.

Змагання з Гомером. Вергілій об’єднує в своїй поемі пригодницький дух «Одіссеї» (мандрівка Енея) із войовничим Духом «Іліади» (Війна з латинцями). Якщо Гомер описує абсолютне минуле, то Вергілій робить протилежне: описуючи минуле за законами епосу, він пише про майбутнє, що одночасно є сучасним і добре відомим кожному римлянинові.

Іншою особливістю поеми є чітка окресленість постаті автора. Якщо в «Іліаді» й «Одіссеї» було складно виділити

власні думки їхнього творця, то в «Енеїді» автор відкрито коментує події, висловлює власні припущення та пояснення.

Герой, якого веде Доля. Еней — герой, що часто зрікається свого особистого життя заради майбутнього всього народу. Він мужньо бере на себе тягар відповідальності, але керується волею богів. Стосунки між героями та богами в Гомера та Вергілія разюче несхожі. У Гомера Зевс не має повної влади над долею героїв, людина має право вибору власного шляху. У Вергілія доля людини цілковито підкорена рішенню богів, і чеснотою вважається неухильне виконання вищих настанов. Від світу сучасності Енея, на відміну від героїв Гомера, віддаляє не стільки гіперболізована сила або кмітливість, скільки несамовите прагнення досягти обраної мети, що стає смислом його життя.

Вергілій надає великої ваги питанням моралі. Еней завжди благочестивий, а тому він і завжди мужній. Його мужність допомагає здійсненню добрих справ як під час миру, так і на війні. Багато супротивників Енея — насамперед несамовитий Турн — позбавлені благочестя, і це й веде їх до загибелі.

Вергілій плідно використовує доробок Гомера, поглиблюючи сюжетні лінії, наповнюючи їх драматизмом. На шляху до Італії герой, як і Одіссей у Гомера, спускається в царство мертвих, де зустрічає батька. Анхіс провіщає Енеєві майбутнє, за яке слід боротися вже зараз. В пісні шостій звучить найголовніша думка поеми, що показує, з якою гордістю Вергілій думає про свій народ і державу: «Запам’ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи».

Завершивши зображення стійкості Енея під час поневірянь світом, Вергілій розпочинає оповідь про випробування героя війною. Еней прибуває до Лаціуму, де владарює цар Латин. До його дочки сватається найкращий з італійських царів, рутул Турн, але володар знає, що за пророцтвом чоловіком Лавінії має стати чужинець. Латин приймає троянців і, вражений їхніми чеснотами, погоджується на шлюб Енея з Лавінією. Але Юнона, яка постійно перешкоджає Енею, розпалює ворожнечу. Цар відмовляється від влади, її приймає Турн і починає готуватися до війни.

Після довгих кривавих сутичок фортуна відвертається від рутулів. Але й сили троянців на межі! Еней вирішує запропонувати

Турнові двобій, і таким чином вирішити долю війни. Герої розпочинають двобій. Сили залишають Турна. Крім того, для звершення пророцтва Юпітер надсилає богинь страху, що позбавляють рутула мужності. І ось Турн падає, а Еней із тріумфальним вигуком заносить над ворогом меч. Турн в останні хвилини життя кається і молить повернути своє тіло старому батькові. Ця відвертість зворушує доброчесного Енея. Але в цю мить він помічає ремінь вбитого Турном Палланта, який той забрав собі на знак перемоги. Гнів затьмарює очі Енея, і він убиває ворога.

Художня досконалість поеми. Вергілій цілком відмовляється від повторів, постійних епітетів, що відігравали важливу роль у Гомера. Натомість він уводить до поеми багато афоризмів — висловів повчального змісту, метафор, що надають виразності тексту. І досі ми вживаємо вислови з <• Енеїди»: «Є для побитих один порятунок — рятунку не ждати»; «Відважним і щастя сприяє»-, «Долі-бо серце людське несвідоме, не знає» тощо.

По-іншому порівняно з Гомером ставиться поет і до зображення епічного спокою. Епічний спокій зберігається завдяки постійному нагадуванню автором, що всі події поеми підпорядковані грандіозній меті, задуманій богами. У поемі зображено не лише змагання та зіткнення вчинків героїв, але й їхніх настроїв та думок. Ось як описує поет стан Турна перед прийняттям трагічного для нього рішення битися з Енеєм:

… Все разом у серці однім вирувало —

Сором великий, і змішане з смутком безраддя, й кохання.

Що так шалено у грудях буяло, й свідомість одваги.

Іншою особливістю епічного стилю Вергілія є використання складних порівнянь та ораторських промов. Поет прикрашає ними свій твір, насолоджує читача змальованою картиною та своєю майстерністю. За допомогою промов Вергілій, з одного боку, робить свою оповідь більш драматичною, з іншого, надає суто римського колориту.

Улюблений поет Європи. Отже, хоч Вергілій і наслідував Гомера, вважаючи поеми грецького аеда неперевершеним зразком, саме «Енеїда» справила великий вплив на європейську поезію. В середні віки поети-монахи називали Вергілія пророком, що провістив народження Христа, укладали поеми на релігійні теми з узятих з його віршів рядків. Образ Вергілія використав і геніальний Данте в «Божественній комедії» (поет супроводжує головного героя під час подорожі пеклом). З поем Вергілія черпали натхнення поети XVI— XVII століть Людовіко Аріосто та Джон Мільтон.

З XVIII століття до Вергілія починають ставитися критично. Поетові закидають штучність та надуманість, протиставляючи його твори простоті й реалізму Гомера. З’являються численні «Енеїди», в яких героїчні події епосу подаються в пародійному вигляді. Зразок такого переосмислення образу Енея знаходимо і в «Енеїді» Івана Котляревського з його знаменитим «Еней був парубок моторний…».

Своєрідність поеми «Енеїда»:

— проблема ролі особистості в історії, уславлення імперії;

— творче використання поем Гомера;

— переосмислення образу головного героя;

— «присутність» автора у творі;

— драматизація описуваного за допомогою художніх засобів;

— використання з художньою метою складних порівнянь, метафор, афоризмів;

— уведення в текст твору ораторських промов.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.