Косовська криза як перевірка правової дієздатності Ради безпеки ООН

10 Травня, 201110:42 am

0


Косовська криза як перевірка правової дієздатності Ради безпеки ООН

Косовська криза як перевірка правової дієздатності Ради безпеки ООН

Після завершення “холодної війни” на міжнародній арені було суттєво порушено військово-політичний баланс сил, що не могло не позначитись і на дієздатності та авторитетності Ради Безпеки. В останній декаді XX ст. певні “регіональні організації”” (наприклад, Організація Північноатлантичного договору – НАТО) проводили без мандата РБ “операції по забезпеченню регіональної безпеки”[1]. Що було грубим порушенням норм міжнародного права та взятих на себе зобов’язань членів ООН, передбачених Статутом.

 

Косовська криза набула світового резонансу переважно через низку суб’єктивних факторів, таких як геополітичне становище регіону та новий етап у сфері економічних взаємовідносин на світовому ринку. Всі чинники в комплексі досить чітко Окреслюють мотивацію Сполучених Штатів, і, якщо не виправдовують, то принаймні пояснюють, чому було здійснено таке грубе порушення норм міжнародного права, як військова Інтервенція на територію суверенної держави без санкції РБ ООН. Тут природно виникає питання: як таке могло статися в сучасному світі і не спричинити активної протидії, яка передбаченої тим же міжнародним правом?
Статут ООН – це базовий документ сучасного міжнародного права, чиє верховенство та імперативний характер був визнаний усіма державами членами ООН, отже, його принципи універсальні та можуть бути відмінені або змінені тільки за спільної згоди.

 

Згідно зі ст. 5 Резолюції ГА ООН №3314 від 14.12.1974р. “жодні міркування політичного, економічного, військового або Іншого характеру не можуть бути виправданням агресії’ [2]. Якщо івідси логічно вивести визначення агресії, то можемо стверджувати, що акція збройних сил НАТО – ніщо інше, як ігресія, і жодні “гуманітарні” міркування її не виправдовують.

 

Для того, щоб юридично виправдати військові атаки на території Сербії, НАТО з певним запізненням затвердило Нову стратегічну концепцію Альянсу (вона була підписана главами держав, які взяли участь у засіданні Північноатлантичної Ради у Вашингтоні 23-24 квітня 1999 p.). Згідно з нею, НАТО має право здійснювати т. зв. “гуманітарні інтервенції”” і за межами держав, що входять у НАТО ( статті 24 та 31 стратегічної концепції Альянсу)[1].
У ст. 103 Статуту ООН вказується, що якщо зобов’язання держав членів ООН по інших організаціях чи блоках суперечать зобов’язанням по ООН, то перевага надається зобов’язанням відповідно до Статуту ООН[2].

 

Звідси можна зробити висновок, що Нова стратегічна концепція Альянсу не має юридичної сили для її членів, оскільки всі вони ратифікували Статут ООН і повинні, в першу чергу, дотримуватись його норм.

 

Указаний нами правовий аналіз є безпосереднім свідченням того, що універсальні норми міжнародного права і на сьогодні залишаються лише недосяжним ідеальним принципом узгодження інтересів різних політико-правових суб’єктів міжнародної спільноти, а не конкретним механізмом для розв’язання різноманітних проблем і колізій сучасного світу.

 

Не варто робити висновок, що РБ більше не здатна виконувати свої функції на міжнародній арені. На сьогодні і на найближче майбутнє це єдина організація в світі, яка має серйозний досвід у галузі підтримання миру та безпеки, має усталену правову базу, та, незважаючи на ряд проблем, користується загальним авторитетом. Однак задля подальшого ефективного функціонування Ради, їй необхідна певна модернізація.

 

Ольга Вовк
Науковий керівник – асист. Лупул Т. Я.

 

Використана література:
l.In North Atlantic Treaty Organization. [Online].-[cited 27. 11. 2001].-Available from: <http://www.nato.int>
2. In United Nations [Online].- [cited 28. 11. 2001].-Available from: <http://www.un.org>