Кожен професіонал повинен мати свою «валізу»

Вересень 27th, 20098:18 am

0


Кожен професіонал повинен мати свою «валізу»

Кожен професіонал повинен мати свою «валізу»

Кирило Басковський народився 24 вересня 1988 року у м. Бердянськ Запорізької області. Згодом сім’я переїхала до Запоріжжя, де хлопець закінчив школу. З десятирічного віку почав відвідувати вокальні та театральні студії. Першими театральними викладачами були актори із обласного драматичного театру. Спочатку захоплювався музичною пародією. Із друзями однокурсниками ставили мініатюри, пародійні сцени, переробляли класичні вистави на свій лад. Закінчив Київський державний коледж естрадного та циркового мистецтв (сьогодні Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв ім. Л.Й. Утьосова) та Запорізький національний університет, викладачів цих закладів згадує із вдячністю. Спроба вступити до музичного училища закінчилася невдачею. Знімався в українських серіалах «Сестри по крові», «Міський роман», «Вовчиця» та ін. Сьогодні артист-вокаліст Київського національного академічного театру оперети. Задіяний у виставах «Містер Ікс», «Сільва», «Баядера», «Летюча миша», «Сорочинський ярмарок», у казках «Чіполліно», «Білосніжка та семеро гномів», «Лампа Аладдіна», «Пригоди бременських музикантів».

Наймолодшому артисту-вокалісту Київського національного академічного театру оперети всього 22 роки. Кирило Басковський мріяв про сцену ще змалку, сьогодні ж згадує, як студентом з цікавістю проводив чи не кожен день на території театру…

–          Розкажіть про свій дебют.

–          Мені тоді було 17. У виставі «Баядера» я грав бармена, який витирає посуд. Роль, відверто кажучи, ніяка. Тому і прийшла ідея робити так, щоб мені було цікаво – зі свого героя я зробив п’яничку, що допивав рештки напоїв зі стаканів. Перша моя заробітна плата складала лише 400 гривень, але радості я мав набагато більше, це ж бо власні гроші. Дебютна казка, у якій я зіграв, була «Білосніжка та семеро гномів». Це свобода, це політ фантазії, тут можна дозволити собі органіку.

–          Як часто ви вдаєтесь до імпровізації?

–          Імпровізую, в основному, коли насолоджуюсь. Перегравати мені не доводилось, у мене були дуже хороші учителі. От репетиції імпровізацію допускають. Окрім того можна собі це дозволити у казках, щоб дітлахи справді вірили. У більш серйозних спектаклях лінію ролі витримуєш чітко,  це загалом трапляється у класичній опереті, дозволити собі свободу можна нечасто.

–          Чи доводилося грати ролі, які, так би мовити, не по душі?

–          Я намагаюся кожне поставлене переді мною завдання повернути у свою користь, часом доводиться в одній виставі грати дві ролі, але це не складно, бо вони, звісно, не зустрічаються в одній сцені. Більшість моїх ролей – третьорядні. Великі артисти кажуть, що у таких випадках треба не менше зусиль, бо за 10 хвилин потрібно досконало викласти весь характер героя. Окрім того можна запропонувати керівникам свої ідеї. Саме так колись сталося у мюзиклі «Бременські музиканти», де я грав слідчого із американським акцентом (то був прототип Джеймса Бонда). Хоча більше прихильний до казок та комедій. Я намагаюсь постійно ставити перед собою певну ціль, тоді є стимул працювати над собою.

–          Серед планів на майбутнє немає замислів бути режисером?

–          Для мене це як вища математика, якою сьогодні у нас займається художній керівник Богдан Струтинський. Поки я цілком задоволений грою. Хоча я буду поступати на факультет режисури, щоб отримати вищу освіту. Сьогодні вистачає роботи і в театрі: зараз я працюю над постановкою свого вокалу, у цій сфері навіть маленькі дрібниці у досягненні результату – це перемога.

–          Як проводите вільний час?

–          Зазвичай з друзями відпочиваю, відвідую різні кастинги (візьмуть чи ні – це уже справа інша), ходжу на тренінги, допомагаю своїм викладачам у коледжі на курсах. А взагалі – дуже люблю відпочинок на природі. Можу уже вкотре перечитати «Меррі Поппінс», це моя улюблена книга. Я навіть не так люблю сучасну літературу: якщо читати, то тільки класику.

–          Від чого залежить професіоналізм артиста?

–          Кожен професіонал повинен мати свою валізу. Щороку вона росте, поповнюється досвідом. Якщо у минулому спектаклі ти допустився помилки – вона потрапляє до валізи, і наступного разу ти гратимеш більш досконало. Так щоразу ця валізка розширюється. У масштабних артистів вона дуже велика, та і виглядає солідніше. Найголовніше для артиста – думати на сцені. Коли заходиш до театру – за дверима треба залишати усі свої проблеми. Бо коли актор під час гри думає про своє, то глядач може зрозуміти образ героя інакше. Ти на півтори години повинен стати іншою людиною, у цієї людини своя пластика, своя міміка, свій голос. До мене здатність думати на сцені прийшла зовсім недавно, нарешті я навчився. Один мій викладач свого часу за день до виступу у комедії втратив маму. Уявляєте як у такому стані працювати? Хоча тримався він на всі сто! Оце я і називаю професіоналізмом.

–          Сучасний театральний глядач, який він?

–          Дуже різний. Часом у театр приходять люди, яким зовсім не цікаво. Тоді виникає питання: для чого їм сюди приходити? Це випадкові гості. А от інші – навпаки, це театрали, любителі мистецтва, котрі знають хто і де грає. Хоча мільйони людей – мільйони смаків. Діти – ось особливий глядач. Якщо ти недопрацюєш – тобі не повірять. Діти миттєво вловлюють фальш. Треба бути відвертим. Саме тому я вважаю, що справжній актор повинен пройти вогонь, воду і казки.

–          Є цікавий афоризм: виходячи із ролі – не спіткнись, як можете прокоментувати цей вислів?

–          Ну це більше стосується людей, які у житті люблять вдавати героїв. А я скажу так: треба дивитися під ноги!

Таким оптимістичним було закінчення нашої з Кирилом Басковським розмови. Щиро бажаємо йому творчих успіхів і вдячного глядача!

 

Ольга Полотняк

Студентка ІЖ

КНУ ім. Т. Шевченка