Культові пам’ятки Українського Прикарпаття (за археологічними та писемними джерелами)

13 Травня, 201112:42 am

0


Культові пам’ятки Українського Прикарпаття (за археологічними та писемними джерелами)

Культові пам’ятки Українського Прикарпаття (за археологічними та писемними джерелами)

 

Дослідження язичницьких вірувань і ритуалів має важливе значення для розуміння історичного розвитку українців. Східнослов’янське язичество напередодні утворення Київської Русі і в його подальшому існуванні з християнством відображене у значній кількості матеріалів, які є джерелами для його вивчення. В основному це письмові відомості та археологічні матеріали.

 

Вивчення культових пам’яток, що згадуються у літописах як “святилища”, “капища” і “требища”, збагачують уявлення про світогляд, вірування й обряди давніх слов’ян язичницької доби. Дослідження останніх років, а також повідомлення писемних джерел вказують, що на землях Київської Русі перехід від язичництва до християнства був досить тривалим. Язичницькі обряди серед населення зберігалися досить довго, а культові місця й общинні святилища функціонували до XIII ст.

 

Слов’янське язичцтво – частина великого загальнолюдського комплексу первісного світогляду, вірувань, обрядів, які служили основою всіх наступних світових релігій. Рівень релігійних уявлень слов’ян не був примітивним і відсталим. У східних слов’ян буди відомі боги, які володіли різними функціями, поширені ідоли, будувались дерев’яні храми, створювались великі релігійні центри, існували розроблені ритуали богослужіння і жертвопринесень. Пережитки язичницьких уявлень зберігаються до XX століття і переплітаються з християнськими обрядами.

 

Основна обрядовість слов’ян була направлена на те, щоб вплинути на сили неба, землі і води. До нас дійшла значна кількість стародавніх спеціально обладнаних святилищ, де відбувались святкові обряди. Такі святилища нерідко були круглими, складалися з двох концентричних валів, на яких розпалювалось вогнище. У внутрішньому колі ставились ідоли, тут же горів жертовник і приносили жертви богам. Усе це йменувглось капищем. Зовнішнє коло, призначалося для споживання ритуальної їжі и називалося “требищем”.

 

На сучасному етапі дослідження городищ-святилищ можна виділити їхні характерні археологічні ознаки: 1- обов’язковою складовою частиною святилища є спеціально облаштований круглої або овальної форми майданчик для ідола – капище; 2- наявність культових валів, що оточували капища, на вершинах яких влаштовувались не оборонні стіни, а майданчики – жертовні вівтарі; 3- наявність культових ровів, які оточували капище або всю територію святилища; 4- важливою частиною святилищ були довгі будинки-контини; 5- городища-святилища знаходяться в оточенні синхронних поселень.

 

У XII ст. відбувається відновлення старих і створення нових язичеських культових місць, таких, як Кулішівське, Городницьке і Крутилівське святилища, які інтенсивно використовувалися до ХІД ст. У Х-ХИ ст. на них виникають так звані “ідольські храми”, які не мали до цього аналогів у східних слов’ян. Це ще раз підтверджує, що в народному середовищі коріння язичества були настільки глибокими, так тісно пов’язані з способом життя і працею селянина, що не могло бути і мови про швидку і тим більш повну відмову від них, зміну звичного світорозуміння. Тому і прийняття візантійського православ’я в загальній народній масі полягало в його “оязичуванні”.

 

Отже, потрібно було три століття, щоб язичество здало свої позиції, а християнство ввійшло в свідомість народу, перетворилось у пануючу ідеологічну доктрину. При ньому за три століття обидві світоглядні системи зазнали істотних змін. Християнство продемонструвало гнучкість ідеології, її здатність до адаптації. На теперішній час можна стверджувати, що, незважаючи на тисячолітнє панування православної церкви, язичеські світогляди були народною вірою і майже до наших днів проявлялись у народному аграрному календарі, обрядах, піснях, казках і народному мистецтві.

 

Ігор Бурак
Науковий керівник – доц. І.П.Возний

Використана література:
1.   Археологія Української РСР. В 3-х т. – К.: Наукова думка. 1973.