Києво-печерська лавра – Частина 2

Лютий 1st, 20123:25 pm

0


Києво-печерська лавра – Частина 2

Києво-печерська лавра – Частина 1

Основні роботи з відновлення лаври велися головним чином з 1720 по 1729 рік. Великі кошти на це жертвували українські гетьмани, полковники і козацькі старшини. Були відбудовані всі згорілі храми, корпуси келій, нова друкарня, Лікарняний монастир, а в 1740-х роках була завершена споруда нової головної дзвіниці. Тоді ж був відновлений і заново прикрашений величезний Успенський собор – головний храм лаври.

Закладини Успенського собору — його називали Великою церквою — відбулися в 1073 р. Але будівництво собору розпочалося тільки через два роки, за ігумена Стефана в 1075 р., і було завершено в 1078 р. За переказами, будівництву храму передувало видіння, яке побачив «один варязький князь на ім’я Симон», який молитвами преподобного Антонія Печерського врятувався від смерті в битві на річці Альті в 1068 р. Симону з’явилося «на хмарі зображення майбутньої нової Печерської церкви, і чув голос, що повелівав віднести до преподобного Антонія златий пояс для вимірювання цієї церкви і златий вінець для прикрашування жертовника».

Собор будували чотири «майстерні будівельники», що прийшли до Києва з Константинополя. Кошти на будівництво пожертвували той самий «варязький князь Симон», а також великий князь київський Святослав Ярославич. Собор розписували і прикрашали мозаїками візантійські «іконні писарі», грецькі купці привезли з Константинополя дорогоцінну смальту для мозаїк.

Прикрашування собору розписами і мозаїками продовжувалося до 1089 р., після чого він був освячений. Сучасники, які бачили Храм за часів його «молодості», називали його «подібним до небес»: «Ця подібна до небес церква дуже вишуканим благоліп’ям всередині і зовні прикрашена… Вся золотою мусією, тобто камінням позолоченими, узорами і пестротинами різними предивно висаджена та іконами чудово розписана». Глава храму була визолочена, а на неї встановлений золотий хрест. Велика церква Києво-Печерського монастиря послужила зразком для низки споруд в інших містах. Але на жаль, доля цієї чудової архітектурної споруди виявилася надзвичайно трагічною…

Собор був поставлений на високій горі над Дніпром. Це був найдовершеніший зразок трьохнефного хрестовокупольного храму. Як і більшість споруд тієї пори, він був побудований технікою змішаної кладки, смугами великомірної пласкої цегли і каменів, які перемежовувалися, скріплені широкими смугами рожевого вапняного розчину. Висота храму складала 46,8 м, довжина — 44,7 м, ширина з притворами — 43,6 м.

Від храмових споруд епохи Ярослава Мудрого Успенський собор відрізнявся одноголов’ям і лаконічним, спрямованим вгору силуетом. В оздоблюванні храму фресками і мозаїками взяли участь грецькі і київські майстри, зокрема — легендарний іконописець Алімпій і чернець Києво-Печерського монастиря Григорій.

У 1230 р. Успенський собор постраждав від сильного землетрусу, що трапився в Києві: «Велика церква розступися на підлоги і падеся верх». Були зруйновані купол, звалилися південна стіна і апсиди. Відновлювальні роботи були закінчені перед самим татарським нашестям, під час якого храм знову сильно постраждав. Київський Синопсис так описував трагічні події 1240 роки: «Нечестиві варвари таранами стіни кам’яні монастирські розбивши й до фундаментів розламавши, до святої обителі увійшли, людей всякого чину посікли, а інших полонили; і саму до Небес подібну церкву Пресвятої Богородиці Печерську осквернили, від усіх прикрас оголили, і хрест з глави церковної золотокований знявши». По велінню Батия, Успенський собор був зруйнований «по вікна», була зруйнована і більш не відновлювалася сходова башта, дуже постраждав інтер’єр храму: були практично повністю знищені його внутрішнє оздоблення, розписи і дорогоцінні мозаїки.

Після татарського погрому Києво-Печерський монастир відновлювався довго і важко, а Велика церква «233 роки залишалася тільки в камені». Повністю Успенський храм був відновлений і знову освячений в 1470 р., за литовського намісника Києва князя Семена Олельковича. На згадку про цю подію в стіну центральної апсиди храму був вмурований теракотовий рельєф-триптих, ліва і права частини якого зображають засновників монастиря Антонія і Феодосія Печерських, а центральна — образ Богоматері, що повторює мозаїчний образ Богоматері, що прикрашав інтер’єр до татарського нашестя.

Через рік після освячення відновленого храму князь Семен Олелькович помер і був похоронений в Успенському соборі. А в 1482 р. Київ був у черговий раз пограбований татарами, Києво-Печерський монастир спалений, а Велика церква знову сильно постраждала. Майже сто років собор простояв «в запустінні», і лише в кінці XVI ст. почав «поновлюватися».

У пізніші часи Успенський собор неодноразово перебудовувався. Збереглися гравюри 1661 і 1693 рр., які свідчать про значні зміни в зовнішньому вигляді храму. Немало лиха наробила величезна пожежа 1718 р., після чого в 1723-1729 рр. під керівництвом архітектора І. Каландіна були проведені великі реставраційні роботи. Тоді собор набув рис українського бароко, а його стіни, апсиди, фронтони, глави куполів, вікна і портали були рясно прикрашені ліпним орнаментом. Замість колишнього одноголов’я були влаштовані сім куполів, з яких центральний був визолочений «через вогонь», а глави інших шести покриті листовим червонним золотом. Барабан головного куполу був розписаний зображеннями старозавітних царів і пророків. Зовнішній живопис собору останній раз оновлювався в 1824 р.

З роками змінювалося і внутрішнє оздоблення собору. У 1579 р. на кошти князя Костянтина Острозького був виготовлений новий п’ятиярусний іконостас. Цей іконостас загинув у полум’ї пожежі 1718 року, а новий, виконаний у стилі бароко, був споруджений на пожертвування гетьмана Івана Скоропадського в 1723-1729 рр. чернігівським майстром-різьбярем Г. Петровим і іконописцями А. Глинським і Є. Лубенським. Новий величезний багатоярусний іконостас, що справив незабутнє враження на сучасників, став згодом зразком для наслідування, його мотиви широко використовувалися різьбярами іконостасів безлічі українських церков, побудованих в XVIII ст.

В той же час вісьмома майстрами лаврської іконописної майстерні під «наглядом» ієромонаха Захарії Голубовського були відновлені настінні розписи собору. А на межі ХІХ-ХХ ст. собор був розписаний заново групою іконописців під керівництвом художника В. П. Верещагіна.

Впродовж сторіч Успенський собор Києво-Печерської лаври служив усипальнею багатьох знатних сімей. У крипті собору були поховані відомий по літописах київський воєвода XI ст. Ян Вишата і сестра Володимира Мономаха, легендарна Євпраксія — билинна «Апракса-королівна», дружина німецького імператора Генріха IV. Тут знаходилися гробниці князів Скиргайло, Острозьких, Олельковичів, Вишневецьких, Тишкевичів, українських церковних діячів і просвітителів Е. Плетенецького, З. Копистенського, митрополита Петра Могили, ректора Києво-Могилянської академії І. Гізеля. Біля східної стіни собору в 1632 р. був похований П. Беринда — видатний український вчений, поет, що склав «Лексикон славенороський та імен тлумачення».

Успенський собор мав дев’ять престолів. У вівтарі Стефанівської прибудови дбайливо зберігалася стародавня ікона Богоматері візантійського писання, перед якою в останню годину свого життя молився 19 вересня 1147 р. князь Ігор Ольгович, убитий повсталими киянами. У Трьохсвятительській прибудові знаходилася настоятельська ризниця, а поряд, в особливій «палаті», розміщувалася бібліотека Києво-Печерської лаври.

Багатостраждальний Успенський собор Києво-Печерської лаври був підірваний німцями в листопаді 1941 р. Нині існуюча будівля собору побудована в 1998-2000 рр.

Києво-печерська лавра – Частина 3

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.