Києво-печерська лавра

Лютий 1st, 20123:27 pm

0


Києво-печерська лавра

У половині льє нижче Києва видніється поселення, яке називається Печери, в якому знаходиться великий монастир, звичайна резиденція митрополита або патріарха. Під сусідньою з цим монастирем горою є велика кількість печер, на зразок шахт, наповнених безліччю тіл, що зберігаються тут більше 1500 років і схожих на єгипетські мумії. Розповідають, що перші християни-відлюдники влаштували собі ці підземні притулки, щоб таємно здійснювати тут богослужіння, і спокійно жили в печерах під час гонінь з боку язичників. У монастирі багато ченців, а також патріарх всея Русі, який перебуває в цьому місці і підкоряється тільки константинопольському патріарху», — повідомляє Гійом Левассер де Боплан. Стародавні «мумії» дійсно були і залишаються однією з цікавих визначних пам’яток лаври, хоча славиться цей знаменитий монастир, звичайно ж, в першу чергу своїм прекрасним архітектурним ансамблем і тією видатною роллю, яку лавра відігравала впродовж всієї своєї довгої історії.

Києво-Печерська лавра була заснована у середині XI ст. У всі часи вона вважалася «старшим» монастирем на Русі: не по віку, бо були обителі, засновані раніше, а тому, що саме звідси вся решта монастирів запозичувала церковний і монастирський статут.

Засновником Печерського монастиря був чернець-відлюдник Антоній родом з Любеча. Ще у молодості він пішов на Афон і був там пострижений в ченці, а потім повернувся до Києва, і, як говорить переказ, «для обрання собі притулку обходив російські монастирі, але не полюбив ні єдиного». Тоді Антоній відшукав поблизу села Берестово печеру в схилі гори, колись викопану варягами, і оселився в ній відлюдником. Коли після смерті князя Володимира Святославича в Києві почалися міжусобиці, Антоній знову перебрався на Афон і через декілька років повернувся на Русь. Поряд зі своїм колишнім притулком він виявив ще одну печеру, яку для усамітнених молитов викопав берестовський священик Іларіон (який у 1051 р. став митрополитом київським).

Через деякий час навколо Антонія, який оселився в печерах, стала збиратися братія. Перший храм монастиря, церква Богородиці, так само, як і чернечі келії, був влаштований під землею. Антоній, прагнучи до усамітнення, призначив ігуменом Варлаама, одного зі своїх учнів, а собі викопав нову печеру на відстані 110 саженів від інших і переселився в неї. Згодом це місце одержало назву Ближніх печер.

Датою смерті Антонія вважається 1073 рік. До цього часу в підземному монастирі зібралося вже близько 20 ченців, тому ігумену Варлааму довелося збудувати дерев’яну церкву, оскільки печерна каплиця вже не могла вміщати братію, що значно збільшилася. «Ігумен і братія, що заклали церква велику, і монастир огородили стовпієм, і келії поставила багацько, і відтоді прозвався Печерський Монастир», — повідомляє літописець.

З кожним роком популярність монастиря зростала. Київські князі всіляко підтримували його: у другій половині XI ст. син Ярослава Мудрого Святослав пожертвував монастирю сто гривень, тобто 5,5 кг золота, а інший син, Ізяслав — велику ділянку землі на південь від села Берестова, і ця територія стала згодом іменуватися Верхньою лаврою. За часів ігумена Василія (1182-1197 рр.) була побудована кам’яна оборонна стіна, що оточила монастир. Археологічні дослідження показали, що вона була завширшки 2,2 м.

Києво-Печерський монастир відігравав роль не тільки релігійного центру, але і потужного центру культури і мистецтва. Тут працювали видні вчені — історики, літератори і богослови, слов’янською мовою перекладалися твори іноземних авторів. Тут Нестор-літописець написав свою знамениту «Повість минулих літ». З лаврою пов’язані імена видатного живописця Алімпія (XI ст.) і лікаря Агапіта.

Під час татаро-монгольського нашестя в 1240 р. Києво-Печерська лавра; так само, як і місто, дуже постраждала. Відновлення монастиря затягнулося на довгі роки. Лише в XVI ст. він вступає в період нового розквіту. До цього часу вже в цілому завершилося формування ансамблю, що нині включає Верхню лавру, Лікарняний монастир Св. Миколая, Ближні і Дальні печери. «Києво-Печерська Лавра має положення своє в південному передмісті Києва, по ній іменованому Печерським, — писав у 1826 р. митрополит Євгеній Болховітінов, — і складається з чотирьох частин: у першій, підвищеній і найближчій до міста, знаходиться сама Лавра; у другій усередині неї ж при Святих Брамах — Лікарняний монастир, в третій на 91 сажень від південних дверей Лаврської Великої церкви на схід на долу монастир Ближніх печер, в четвертій на 201 сажень від тих же дверей до південного сходу на пагорбі монастир Дальніх печер. Останні два розділяються глибоким яром. У стародавні часи всі ці місця були закриті лісом і віддалені від головного, або Старого, міста Києва, а суміжні тільки з великокнязівським сільцем Берестовим, де знаходився заміський палац великого князя Володимира Святославича».

На межі XVI-XVII ст. у лаврі була заснована друкарня. Крім України, книги печерської друкарні розповсюджувалися в Росії, Білорусі, Польщі, Сербії, Болгарії і Молдові. Із стін лаври вийшли багато просвітителів, діячів української культури і мистецтва — П. Беринда, А. Кальнофойський, І. Мігура, І. Щирський, Ф. Павловський, брати А. і Л. Тарасевичі, І. Галятовський, Г. Левицький, А. Козачковський, З. Копистенський та інші. Особливо широкий розмах набула культурно-просвітницька діяльність лаври в XVI-XVII ст. у зв’язку з підйомом національно-визвольної боротьби українського народу. У XVII ст. у стінах лаври Інокентій Гізель написав першу історію України — знаменитий «Київський Синопсис».

Час між 1690-1708 рр. був періодом найінтенсивнішого будівництва в лаврі. Тоді були побудовані кріпосні стіни з баштами Кушника, Онуфрія, Малярної і Часодзвонної, Економічна брама з церквою Всіх Святих, лікарняна церква Св. Миколая, корпуси келій, церкву Воздвиження на Ближніх печерах і церкву Різдва Богородиці на Дальніх печерах. У зв’язку з великим розмахом будівництва виник гострий брак кваліфікованих майстрів, яких довелося виписувати навіть з Москви. У Києві працювали московські майстри Осип Старцев, Дмитро Аксамнтів та ін., в цей час в українській архітектурі з’являється низка деталей, характерних для Москви. Зведення могутніх оборонних кам’яних стін стало прикінцевим етапом в складанні ансамблю всього монастиря.

Чудовий ансамбль Верхньої лаври, що склався на межі XVII-XVIII ст., не зберігся до наших днів. У 1718 р. через недбалість загорілися дерев’яні келії, а через півгодини вогнем була охоплена вся обитель. Вщент згоріли всі дерев’яні будівлі, а кам’яні втратили дерев’яні перекриття і куполи. У полум’ї пожежі загинула величезна бібліотека з архівом стародавніх документів. Це була друга після татаро-монгольського нашестя біда, що трапилася з монастирем.

Києво-печерська лавра – Частина 2
Києво-печерська лавра – Частина 3

Регистрация ип в туле, куксин лакокрасочная продукция в туле профпомощь.рф.