«Ластівчине гніздо» – Частина 2

Квітень 26th, 20127:05 am

0


«Ластівчине гніздо» – Частина 2

«Ластівчине гніздо» – Частина 1

У 1910 р. на місці старої дерев’яної дачі починає споруджуватися витончений кам’яний замок в стилі модерну з елементами готики і мавританської архітектури. Як повідомляє авторитетний довідник «Пам’ятники містобудування і архітектури Української РСР», будувався замок «за проектом інженера-архітектора Д. В. Шервуда, сина відомого архітектора В. Й. Шервуда, автора будівлі Історичного музею в Москві». Не виключено, що інженер-архітектор А. В. Шервуд дійсно колись існував в природі, тільки в числі дітей відомого архітектора В. Й. Шервуда його не було. У Володимира Йосиповича Шервуда (1833-1897 pp.) були три сини: Сергій (1858-1899 pp.) – архітектор, поборник «неоруського» стилю; Володимир (1867-4930 pp.) — теж архітектор, який переважно працював в стилі модерну; Леонід (1871-1954 pp.) -: скульптор, заслужений діяч мистецтв, який ніколи не займався будівництвом. Але автором проекту «Ластівчине гніздо» став не син, а онук В. Й. Шервуда — Всеволод Сергійович, син Сергія  Володимировича Шервуда та Ольги Дмитрівни Травникової.

Архітектор, живописець, володар обширної бібліотеки з мистецтв, В. С. Шервуд в 1910 р. відправився до Криму у весільну подорож і абсолютно несподівано для себе одержав замовлення побудувати на місці старого «Ластівчиного гніздо» романтичний «замок любові». Будівництво унікального за інженерним рішенням, але досить еклектичного за архітектурою замку зайняло два роки (1910-1912 pp.). Витіювата споруда вийшла порівняно невеликою: довжина її складає близько 20 м, ширина — 10 м, висота — 12 м. Складено замок з каменя, стіни фанеровано вапняком, зубчаті башточки були обштукатурені. Внутрішнє планування складалося з передпокою, вітальні і спалень на двох рівнях башти. З трьох боків споруди було влаштовано Майданчик, Звідки відкривається вид на морські дали і мальовниче Кримське узбережжя.

Вважають, що в 1914 р. замок було продано московському купцю П. Г. Шелапутіну. В деяких джерелах можна зустріти твердження, що новий власник нібито «відкрив в замку ресторан. Але незабаром купець помер і ресторан закрився». Павло Григорович Шелапутін (1847-1914 рр.) —представник відомого роду багатющих московських купців-старообрядців, видний громадський діяч і підприємець, меценат і філантроп, засновник Педагогічного інституту в Петербурзі, дійсний статський радник (з 1911 р.), потомствений почесний громадянин, який отримав в 1911 р. дворянський чин, — дійсно міг придбати на початку 1914 р. «Ластівчине гніздо». Він неодноразово бував в Криму, мав на Південному березі дачу, на його кошти при Олександрівській гімназії в Ялті була збудована церква, де Шелапутін був почесним старостою. 23 травня 1914 р. П. Г. Шелапутін помер у Фрібуре (Швейцарія).

Історія ж з рестораном в «Ластівчиному гнізді» швидше за все відноситься до області вигадок: для людини таких масштабів і релігійних переконань, якою був Шелапутін, ресторан — це дуже дрібно і несолідно. Взагалі, історія з придбанням «Ластівчиного гнізда», схоже, просто є плутаниною: річ у тому, що поряд зі «справжнім» «Ластівчиним гніздом» в ті часи існувало ще одне, яке належало П. Г. Шелапутіну.

«На Ай-Тодорі існують такі дачі: «Генераліф» — Замок любові, яка належить  Штейнгелю, — повідомляє Григорій Москвич в своєму «Путівнику по Криму» (видання 1913 р.). — Дача ця відома під ім’ям «Ластівчине гніздо» і побудована надзвичайно сміливо на краю абсолютно прямовисної скелі. Поблизу — невеликий буфет, де можна отримати різні води; самовар тощо. Зі східного боку маяка (нижче, ніж нижнє шосе) — маєток П. Г. Шелапутіна «Перлина». Серед дач Шелапутіна— одна розташована над обривом між «Генераліфом» і маяком, також відома під ім’ям «Ластівчине гніздо».

У роки громадянської війни дача була покинута. У 1920-і роки Замок відремонтували і ось тоді-то дійсно відкрили в ньому ресторан. Він так і називався: .«Ластівчине гніздо». 12 вересня 1927 р. «Ластівчине гніздо» пережило удар славетного Кримського землетрусу силою до 7 балів. У цей момент в ресторані було багато відвідувачів, але, на щастя, ніхто не постраждав. «Публіка розійшлася лише за 10 хвилин до головного поштовху, від якого зруйнувалася башта цієї витіюватої дачі, — повідомляють автори книги «Кримські землетруси» (1928 р.). — камені, які падали на балкон, розбили столи і стільці, зламали поручні і скинули частину цих меблів в море, куди могли потрапити відвідувачі, якби вони затрималися на 10 хвилин пізніше. У башті, побудованій з жовтого євпаторійського каменя, утворилося 2 проломи, неначе її прошило величезне ядро»  Від сильного підземного поштовху відірвалася і впала в море частина скелі з-під нижнього балкона, вкачалася частина декоративних зубців і шпилів. Конструкція видового майданчика повисла над морем. І хоча сам замок не постраждав, його конструкції втратили минулу надійність.

У 1930-і роки в замку розміщувалася бібліотека будинку відпочинку «Перлина». Наприкінці 1950-х років в будівлі були виявлені тріщини. «Ластівчине гніздо» визнали аварійним. Замок спустів і довгий час був недоступний для відвідувачів, тоді як фахівці ламали голови над тим, як повернути до життя перлину Криму. Висловлювали навіть пропозицію розібрати замок, пронумерувати всі камені, перевезти їх в нове, безпечніше місце і там наново зібрати в колишньому вигляді. Але В цьому випадку пам’ятник втратив би велику частину своєї привабливості: адже левову частку шарму додає замку не архітектура, а нависла над морем скеля, на якій він побудований. Тому у результаті реставратори зупинилися на проекті, який передбачав розбирання лише невеликої частини будівлі, підведення під підставу монолітної залізобетонної плити і обнесення всієї споруди антисейсмічними поясами. У 1968-1971 рр. бригада, ялтинських будівельників-скелелазів здійснила цей проект. Попутно були відновлені втрачені деталі, забетоновані тріщини, наново оброблено інтер’єр.

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.