«Ластівчине гніздо»

Квітень 26th, 20127:06 am

0


«Ластівчине гніздо»

«Ластівчине гніздо»

Трьома відрогами спускається до моря мальовничий обривистий мис Ай-Тодор. На західному стоїть Ай-Тодорський маяк, на середньому – «Ластівчине гніздо». Будівля, яка нагадує середньовічний замок, подібно до гнізда ластівки приліпилася над самим обривом, на прямовисній скелі на висоті 38 м над рівнем моря. Вона вже давно стала своєрідною візитною карткою Південного узбережжя Криму.

Романтичний образ навислого над морем замку було розтиражовано сотнями тисяч буклетів, листівок, навіть поштових марок. Важко повірити, що замку цьому немає ще і ста років — настільки він став звичним, невіддільним від навколишнього ландшафту.

Історія цього архітектурного символу Криму незмінно викликає інтерес у кожного, хто хоч раз бачив його. Хто і коли побудував «Ластівчине гніздо»? Кому належав цей дивовижний замок, хто тут жив? На жаль, треба визнати, що пошуками відповідей на ці питання серйозно ніхто ніколи не займався. Рання історія «Ластівчиного гнізда» оповита таким щільним туманом відвертих вигадок, що дістатися до істини деколи просто не є можливим.

Однією з таких байок є історія про якогось безіменного генерала, пораненого в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Нібито за подвиги йому була виділена ділянка землі на мисі Ай-Тодор, де для генерала побудували дерев’яну дачу, яку пізніше назвали «Генераліф» — тому, що була ця дача генеральською. Можливо, якийсь генерал і був первинним власником дачі на мисі Ай-Тодор, але походження назви Генераліф пов’язане не з військовим званням, а з назвою палацу мавританських халіфів в Гранаді (Іспанія) — Хенераліфе («Високий сад»). Цей палац є частиною ансамблю знаменитої Альгамбри, прекрасної резиденції гранадських правителів. Ще в середні віки Альгамбру оспівували як «світлу зірку неба», «житло насолоди». Подальші покоління оточили її ще найбільш романтичним ореолом. Поступово склалося стереотипне уявлення про Альгамбру як уособлення східної розкоші. З особливим натхненням домислювалися тут пристрасті і гаремні таємниці.

У XIX ст., в епоху захоплення європейського суспільства арабським Сходом, багато будівель в містах Європи, починаючи з ресторанів до солідних банків, оформлялися у вигляді химерних східних палаців, курорти прикрашалися екзотичними віллами, бари і кафешантани носили звучні назви «Альгамбра» або «Хенераліфе» (в інших транскрипціях — «Генераліфе», «Генераліф»). Не залишилися осторонь і власники дачі на мисі Ай-Тодор, назвавши, своє затишне гніздечко «Генераліф — замок любові». З часом незрозуміла кримчанам назва «Генераліф» обросла різними фантастичними легендами.

Ім’я першого (або одного з перших) власника дачі можна назвати досить точно: ялтинський лікар Адальберт Карлович Тобіц. В, В. Святковський в опублікованій в 1902 р. книзі «Південний берег Криму від Ялти до Алупки» називає А. К. Тобіна вже «покійним». З тексту путівника по Криму Г. Москвича (видання 1895 р.) витікає, що вже у середині 1890-х років побудована «надзвичайно сміливо на прямовисній скелі» дача носила назву «Ластівчине гніздо».

Близько 1902 р. власник дачі міняється. Тут знов виникає плутанина: одні стверджують, що власником «Ластівчиного гнізда» стає московська купчиха (за іншими даними — актриса) Рахманова, інші називають якогось «бакинського німецького нафтопромисловця» барона Штейнгеля. Згідно з однією версією, в 1910 р. Рах-манова продає «Ластівчине гніздо» Штейнгелю, з іншою — Штейнгель напередодні Першої світової війни продав Рахмановій замок і виїхав за кордон, оскільки був «німецьким шпигуном».

Можливо, це стане несподіванкою, але в дореволюційній Росії нечуло ніякого «бакинського нафтопромисловця» за прізвищем Штейнгедь, проте був добре відомий багатий і численний баронський рід Штейнгелей, тісно пов’язаний з Україною, Кубанню і Ставропіллям, з цього роду, зокрема, вийшов барон Володимир Рудольфович Штейнгель (1898-1935 рр.), великий підприємець, мільйонер, власник значних маєтків на Кубані, Ставропіллі, в Сибіру. У 1900 р. його маєток «Хутір» був визнаний на Всесвітній виставці в Даридеі еталоном сільськогосподарської діяльності. Після революції 1917р. барон, емігрував до Польщі.

«Ластівчине гніздо» – Частина 2

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.