Лінгвосеміотика та лінгвокультурологія: точки перетину

27 Листопада, 20115:56 am

0


Лінгвосеміотика та лінгвокультурологія: точки перетину

Лінгвосеміотика та лінгвокультурологія:

точки перетину

Сьогодні можна говорити про різні підходи у розробці семіотики (логічний, психологічний, лінгвістичний тощо), у кожному з яких вона мислиться як розширення предмета відповідної науки, як застосування її понять і методів до нової області об’єктів. Спільним для всіх підходів можна вважати аналіз знаків як елементів соціуму. Це означає, що, досліджуючи різні аспекти життя соціуму, можна виявити сітку зв’язків, яка буде „зовнішньою” для різних типів знаків. У „Курсі загальної лінгвістики” Фердинанда де Соссюра семіологія розглядається як „наука, що вивчає життя знаків всередині суспільства”, частина соціальної психології, яка повинна дати відповідь на питання, якими законами управляються знаки. Лінгвістика лише частина цієї загальної науки і закони, які вона відкриє, можна буде застосувати до лінгвістики і віднести останню до певної області у сукупності явищ людського життя [Соссюр 1933: 40]. Другий великий семіотичний проект, який був обгрунтований Ч.Пірсом, теж передбачає, що дослідження будь-якого предмета є об’єктом семіотичних студій, а їх метод працює як „магніт, який струкгурує все, що потрапляє у поле його дії” [Сироткин].

У кожній спеціальній області науки досліджуються певні типи знаків і знакових систем і нерідко створювані у цих областях концепції знака підпорядковуються розв’язку конкретних наукових задач. Таким чином, з одного боку, семіотичні ідеї виформовуються у рамках різних областей знання, а, з іншого боку, характер розвитку сучасного наукового пізнання, що визначається єдністю диференціації та інтеграції, обумовлює бачення семіотики як самостійної дисципліни, що здатна об’єднати і осмислити з єдиних методологічних позицій результати досліджень в окремих наукових дисциплінах.

Якщо у певному спеціальному підрозділі наукових студій увага дослідників зосереджена на знакових аспектах об’єкта вивчення, то назва цього підрозділу зазвичай отримує складник „семіотика“, як от біосеміотика (вивчає сигнали тварин), абстрактна семіотика (область математичної логіки), семіотика літератури (дослідження символіки літературних творів), лінгвосеміотика (вивчення знакової природи мови) тощо, або складник „структурний/а”, наприклад, структурна лінгвістика чи структурна естетика (напрям семіотичною дослідження мистецтва, тобто виявлення зв’язку між загальними семіотичними принципами та ідеями традиційної естетики та мистецтвознавства). Однак, взаємне переплетення досягнень різних підрозділів науки, що вивчають різні аспекти єдиного об’єкта, та навіть різних наук, які для вирішення своїх спеціальних завдань звертаються до об’єктів інших наук, передбачає, що семіотичні ідеї плідно „працюють” абсолютно у всіх відгалуженнях науки. Наприклад, вивчення культури і мови як об’єктів вивчення культурології і лінгвістики об’єднується у єдиний процес, якщо розглядати ці об’єкти як семіотичні системи. Культурна інформація, яка належить лінгвокультурній спільноті, неодмінно відображена у мовних одиницях, як єдностях форми і змісту. З семіотичної точки зору ці єдності є не що інше як знаки. Таким чином, лінгвокультурологія, як наука, що досліджує вияви культури народу, які відобразилися і закріпилися у мові, є невіддільна від семіотики культури і лінгвосеміотики.

З позицій семіотики культури матеріальна і духовна культура є об’єктивованим у знаках вмістом колективної і/чи індивідуальної свідомості, який відтворюється і підтримується учасниками культури в процесі семіозису, утворюючи особливу інтерсуб’єктивну соціокультурну реальність [Культурология ; 451 ].

З точки зору лінгвокультурології пояснення самобутності етнокультури слід шукати у різних стійких конфігураціях мовних знаків    ліпгвокультуремах, що репрезентують стереотипні образи предметів і явищ і слугують матрицею семантизації об’єктів лінгвокультури [Алефиренко 2010: 6-7].

Таким чином, вивчення культури з точки зору її знаковості, специфічних характеристик процесів означування і розуміння (інтерпретації) культурно значимої інформації, закріпленої в культурних текстах, є фактично вивченням „мови культури” у широкому сенсі, семіосфери у тлумаченні Ю.Логмана. Але, якщо семіотика культури включає в себе весь комплекс знакових систем (вербальних, жестових, іконічних тощо), які створені в рамках певної культури, то лінгвокультурологія зосереджується на тих процесах знакової діяльності, які передбачають генерацію та інтерпретацію лінгвокультурем і забезпечують кумуляцію і трансляцію культурного досвіду вербальними засобами.

Підсумовуючи, зазначимо, що точками перетину лінгвокультурології та лінгвосеміотики є спільний семіотичний підхід до аналізу одиниць дослідження. Фактично, їх можна вважати підрозділами прикладної семіотики, якщо розглядати останню як діяльність, що полягає у вивченні природних та історично сформованих семіотичних систем. Актуальними для обох підрозділів мовознавства є питання природи мовних знаків, їхньої типології, моделювання семіотичного механізму, семантики, синтактики та прагматики мовного знака. Спектр об’єктів лінгвосеміотичних та лінгвокультурологічних досліджень має аналогічне розширення від слова до тексту як макрознака й далі до рівня семіотичного універсуму культури етносу. Вагомість внеску, який роблять у семіотичну теорію такі дослідження, не викликає сумніву, однак питання їх віднесення до семіології (Ф. де Соссюр) чи транслінгвістики, до якої Р.Барт включає семіологію [Barthes, р.11], залишається дискусійним.

Андрейчук Н.І.

Національний університет „Львівська політехніка”

Література

1. Алефиренко Н. Ф. Стереотипы семантического пространства лингвокультуры / Н. Ф. Алефиренко // Язык и культура: Материалы Международной научной конференции / Отв.ред. Н. Ф. Алефиренко. – Белгород : Изд-во БелГУ, 2010. – С. 6-12.

2. Культурология : энциклопедия : в 2 т. / гл. ред. и автор проекта С. Я. Левит. М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2007. – Т. 1.– 1392 с; Т.2-1184 с.

3. Сироткин Н. Тотальность семиотического знания. – [Электронный ресурс] / Никита Сироткин.

4. Соссюр Ф. де. Курс общей лингвистики/Фердинанд де Соссюр. – М. : Соцэкгиз, 1933. – 272с.

5. Barthes R. Elements of semiology / Roland Barthes. New York : A Division of Farrar, Straus and Giroux, 1964. – 111 p.